"Свобода дається людині як дар, і водночас як випробування", - наставляв великий гуманіст і вчитель людства Папа Іван Павло ІІ.

День Гідності і Свободи минув у вшануванні пам'яті Героїв, у спогадах, емоціях. Але й післядень і прийдешній потребують гідності і свободи. Щодень.

Свобода - це дар, який не може бути знехтуваний. Дар, що не можна змарнувати. Але й дар, що не може бути кимось відібраний.

Свобода - не сваволя, не безкрає поле для дії. Свобода - це право на вибір. Але це й - обов'язок і відповідальність.

"Я даю тобі свободу, але роби так, аби я не ходив з похиленою головою", - наказував батько, сподіваючись на гідне життя сина.

І те, як ми користуємося свободою, визначає міру гідності.

Слово "гідність" вперше згадується в українському словнику Памво Беринди (1627р.): тут воно - синонім до слова "достойність", "людськість". А в словнику Євгена Желехівського (1886р.) "гідність" рівнозначне німецькому "Würde", "Würdigkeit", що означає ще й "чесність", "достойність".

Гідність там, де достоїнство, достойність, повага і самоповага, гонір і гордість.

Гідність - рідна честі, чесності, людяності і любові.

Батьківське "будь гідним" закликало до поваги і самоповаги. А те ж материнське - означало бути людяним.

Гідність - це й усвідомлення і відчуття власної цінності як людини.

Бути гідним - значить бути вартим чогось високого або того, що доля дала.

Наша гідність не залежить від походження. Вона потребує щоденного захисту й утвердження. Свободою і відповідальністю. Словом і чином.

Пригадалися слова Великого українця, луганчанина Івана Світличного: "Я честі свою твердиню, нескорений образ свободи, фортецю своєї гідності - душі - не здам і на п'ядь".

Посол Василь Кирилич