За матеріалами публікації А.Дуганджич
Слов'янську філологію на філософському факультеті Загребського університету розпочав викладати чех Лавослав Гайтлер, під час занять якого студенти ознайомлювалися й з пам'ятками української писемності, бо він у лекціях говорив і про Нестора, і про «Повість минулих літ», і про «Слово о полку Ігоревім», але через тодішнє політичне становище їх пов'язували не з українською, а з російською словесністю, отже, розглядалися пам'ятки і української словесності, але не під цією назвою. Краща ситуація була з новою українською літературою, з якою студенти і читачі могли ознайомитися через переклади А.Шеноa, А.Харамбашича, О.Новаковича, а огляди, статті, розвідки, пов'язані з українською літературою, писали Ф.Рачкий, З.Ковачевич, відомий хорватський поет С.С.Краньчевич, літературознавець і перекладач С.Гашпарович та інші.
Українська мова як самостійний предмет не викладалася, але її згадували і з неї наводили приклади при вивченні порівняльної граматики слов'янських мов. Шлях до викладання української мови як окремої спеціальності був довгим і нелегким. Вперше українська мова стала викладатися як лекторат під кінець другої світової війни (1944-1945). Постійний лекторат української мови було відкрито у 1964-муроці при кафедрі російської мови відділення слов'янських мов і літератур завдяки зусиллям професорів (пізніше академіків), у той час завідуючих кафедрами російської літератури і російської мови, О.Флакера і А.Менац, які своїми перекладами постійно пропагували українську літературу. Це був єдиний лекторат української мови у колишній Югославії, а працював він через рік.
Першим лектором була професор Київського університету Алла Коваль, а згодом заняття проводили викладачі Київського, Львівського, Одеського і Харківського університетів (А.Погрібний, Є.Пащенко, І.Остапик, В.Дроздовський, А.Рудницька, О.Юрченко, Р.Тростинська). Лектори української мови готували посібники, укладали словники, писали наукові статті. У першу чергу, потрібно згадати «Українсько-хорватський або сербський словник i hrvatsko ili srpsko-ukrajinski rječnik» А.Менац і А.Коваль (1979) та перший з серії Малих фразеологічних словників «Хорватськосербсько-російсько-український фразеологічний словник» А.Менац і Р.Тростинської (1985), який мав і друге видання (1993), але вже під назвою «Хорватсько-російсько-український фразеологічний словник». 1984-го року на прохання професора Антиці Менац Р.Тростинську міністерство залишило ще на два роки, і з того часу лекторат української мови став щорічним. Лекторат української мови відвідували не тільки студенти з відділення російської мови, але й студенти інших відділень і навіть інших факультетів Загребського університету. У 1991-му році, коли почалася війна в Хорватії, багато іноземних лекторів виїхали, а деякі лекторати зникли. Український лекторат і в таких умовах вижив і привертав до себе багатьох студентів, які захоплювалися українською мовою, літературою і культурою (тодішній вільний лекторат української мови до 1997-го року вела Р.Тростинська). Лекторат існував усього 33 роки і заклав основи для відкриття studija української мови і літератури.
Восени 1997-го року на філософському факультеті Загребського університету було відкрито перший у Хорватії studij української мови і літератури. Увійшов він до складу відділення слов'янських мов і літератур, і очолював його впродовж 9 років професор М.Попович. Україністика була (і залишається) однією з двопредметних рівноправних спеціальностей на факультеті, а на перший курс тоді вступило чотирнадцять студентів, пізніше квота була збільшена до 24-охстудентів. Кадрове питання було дуже складним, бо лише dr.sc. М.Попович був постійним працівником факультету, і до того ж – завкафедри російської мови, а mr.sc. Р.Тростинська була у функції іноземного лектора. Вона виконувала повне навантаження двох і більше викладачів, і завдяки її знанням, працездатності і любові кафедра україністики тоді вистояла і сьогодні існує. Пізніше погодинно стали викладати dr.sc. Є.Пащенко, dr.sc. Д.Поляк-Макаруха, mr.sc. Ю.Лисенко, mr.sc. О.Коломієць, mr.sc.О.Тимко-Дітко (нині dr.sc.), В.Кубінський. Оскільки Міністерство не відкривало нових робочих місць, два академічні роки (1999-2000 і 2000-2001) не було набору на перший курс. Проте, завдяки великим зусиллям і нелегкій роботі, studij української мови і літератури мав надзвичайні результати, і у 2001-му році було засновано Кафедру української мови і літератури, a першим завідуючим кафедрою був професор М.Попович. Восени того ж року був відновлений вступ на україністику, а 2002-го року кафедра української мови і літератури була нагороджена Грамотою голови хорватського парламенту за великий внесок до співпраці двох країн.
Колишнє велике відділення слов'янських мов і літератур, до якого входила й україністика, з часом було поділено на три відділення, які і тепер існують: відділення західнослов'янських мов і літератур, відділення південнослов’янських мов і літератур та відділення східнослов'янських мов і літератур з трьома кафедрами: кафедрою російської мови, кафедрою російської літератури і кафедрою української мови і літератури. В академічному 2005-2006 році навчання на філософському факультеті у Загребі почало проводитися за Болонським процесом. Це означає, що зараз навчання має інакшу структуру, тобто поділене на переддипломне і дипломне. Переддипломне навчання з української мови і літератури триває чотири роки, по закінченні якого студент отримує звання бакалавра гуманістичної спеціальності (галузь україністика), а на п'ятому курсі (для дипломного навчання) обирає перекладацько-культурологічний або викладацький напрям. Після закінчення п'ятого курсу і захисту дипломної роботи студент отримує звання магістра спеціальності, у даному разі – або викладача української мови і літератури, або ж україністики (мається на увазі перекладацько-культурологічний напрям).
Ректорат і всі декани філософського факультету від засновування studija україністики допомагали вирішувати кадрове питання.
Працівники кафедри, крім викладання, займаються важливою науковою роботою. Тут теж потрібно сказати, що Р.Тростинська і М.Попович першими в Хорватії стали досліджувати українську й хорватську мови компаративно на фонологічному, морфологічному, лексико-семантичному та інших рівнях. М.Попович працює в хорватському мовознавстві більше 40 років, досліджуючи російську, хорватську, українську (у меншій мірі білоруську) мови, його мовознавчі інтереси дуже широкі, він автор численних наукових праць з фонетики і фонології, акцентології, графеміки, морфеміки, морфології, словотвору, семантики, історії мови, фразеології, перекладу та ін., а також має підручники з російської мови, старослов'янської та ін. За особливі заслуги перед Україною нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (2006) і Почесною грамотою Верховної Ради України (2010).
Р.Тростинська – автор численних наукових праць з фонетики і фонології, морфонології, морфології, семантики, лексики, фразеології, перекладу, співавтор посібника з хорватської мови і двох фразеологічних словників, автор 150-и статей у 11-томній Hrvatskoj enciklopediji (1999-2009), присвячених українським письменникам, завдяки їй до лексикону світового письменства (Leksikon stranih pisaca (2001)) увійшло 43 українських письменники. Вона також перший перекладач гімну Хорватії українською мовою (1992) і співперекладач (з М.Поповичем) Антології хорватської воєнної лірики (Antologijа hrvatske ratne lirike) (1995). Р.Тростинська нагороджена знаком «Відмінник освіти України» (2006), Почесною грамотою Верховної Ради України (2011).
На кафедрі української мови і літератури працює і був її завідувачем талановитий вчений dr.sc. Є.Пащенко, дослідження якого присвячені порівняльному вивченню літератури і культури українського й хорватського народів, він має велику кількість праць з цієї тематики, упорядкував і відредагував низку книг і збірників («Genocidni zločin totalitarnog režima u Ukrajini 1932-1933. Голодомор/Gladomor» (2008); «Ukrajinsko-hrvatske književne poredbe» (2010); «Od Kijeva do Poljica. Tragom prastarih migracija» (2010); «Slavist i imperij. Vatroslav Jagić između Galicije, Malorusije i Ukrajine» (2010); «Hrvatska Ševčenkiana» (2011), «Donbas» (2019) та ін.), брав участь у багатьох наукових конференціях та багато робить для популяризації україністики в Хорватії.
Dr.sc. О.Тимко-Дітко займається порівнянням морфології української і хорватської мов, а також питаннями русинської мови.
Кафедра пишається своєю випускницею, яка стала доктором філологічних наук Тетяною Фудерер. Т.Фудерер спрямувала свої дослідження найбільше на питання соціолінгвістики, мовного стандарту та проблеми українського суржику, a з науковими доповідями багато разів успішно виступала на міжнародних симпозіумах. ТФудерер – молодий науковець і викладач, вона сумлінно і на високому професійному рівні читає лекції з синтаксису, стилістики, лексикології й фразеології, морфології, керує дипломними роботами.
Інші молоді викладачі теж багато працюють, публікують статті, виступають на конференціях, готують дисертації. Д.Павлешен займається літературою, зокрема українським постмодернізмом, А.Дуганджич соматичною фразеологією, а С.Гралюк морфологією. Студенти, які закінчили навчання на кафедрі української мови і літератури, не поривають зв'язків з кафедрою, вони активно займаються перекладами. Так, випускниця Д.Ділл переклала роман М.Матіос «Солодка Даруся», Д.Кличек переклав книжку В.Галика «Іван Франко і хорватська культурна спадщина», а його переклад публіцистичного твору Л.Костенко «Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала» був опублікований у популярному хорватському журналі «Forum». На українські теми в хорватських газетах пишуть статті, огляди, нариси, есеї і інші випускники кафедри.
Учені кафедри української мови і літератури компаративно досліджують питання української мови, літератури, культури, історії, з великим успіхом виступають на міжнародних конференціях. збірники, книги перекладів з української літератури. У 2011-му році вийшла книжка поезії Б.І.Антонича «Most iznad vremena» у перекладі відомої славістки dr.sc. Д.Сесар. В останні роки підписані угоди про міжнародну співпрацю з багатьма іноземними університетами, зокрема в Україні: Ужгородським національним університетом, Львівським національним університетом імені Івана Франка, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, Національним педагогічним університетом імені М.П.Драгоманова, Національним університетом «Острозька академія»; угоди ЕRASMUS, підписані з римським університетом Sapienza (Італія) та краківським Ягеллонським університетом (Польща).
З самого початку велику підтримку мала кафедра, тоді ще studij, від Посольства України в Хорватії. Кафедра також співпрацює з Товариством русинів і українців у Республіці Хорватія. У березні 2011-го року великою честю для кафедри було відкриття аудиторії імені Тараса Шевченка на філософському факультеті. Добра слава про загребську україністику дійшла й до України, кафедру почули, підтримали, приїздили і виступали з лекціями перед студентами такі відомі вчені, як П.Гриценко, О.Тищенко, П.Чучка, О.Паламарчук, ректор Київського університету В.Скопенко, а письменник і літературознавець І. Дзюба подарував кафедрі багату бібліотеку; цикл лекцій прочитали професор Л.Васильєва і поетеса Г.Крук, приїхала поділитися педагогічною майстерністю С.Соколова, цікавими були зустрічі й з українськими письменниками Д.Павличком, І.Драчем, Л.Талалaєм, О.Ірванцем, Ю.Андруховичем, Г.Крук та ін.
Вже згадуваний тут авторитетний європейський учений академік О.Флакер писав: «Мене в той час цікавили російські слов'янофіли, в яких я бачив попередників Сталінового всеслов'янства, а так дійшов і до Тараса Шевченка, українського романтика і противника царського централізму... Менчева зацікавилася Шевченком і почала перекладати його поезії. Так у діалозі народжувалася майбутня загребська україністика – від лекторату (А.Коваль) до кафедри (Р.Тростинська)». Академік також помітив і задокументував і подальший розвиток кафедри: «...загребська україністика, така рідкісна в європейських університетах, здобувала контури, що довели до заснування кафедри, яка, перш за все завдячуючи Раїсі Тростинській, дуже швидко розвивається».