Я до Тебе, Тарасе, на сповідь іду.

Іду з дитинства.

З Твоїм Кавказом іду, із Заповітом, з Думами Твоїми, з Холодним Яром іду.

Як до Апостола правди і свободи йду. Як до Месії. Як до Кобзаря, якого слухають віки.

Іду з вірою і надією, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».

Іду шляхом, що через заповіти Твої пролягає. Шляхом усвідомлення пророчих тих заповітів - не тріумфального їх карбування, а чистосердечного звершення. То шлях - до себе. Бути собою - значить творити злагоду й добро. І в тому - життєтворчість Шевченка. Вічного, як Україна. Неосяжного, як світ.

Пам'ятаєте Його нам послання: "обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю"?!

Пам'ятаймо.. І не лише 9 березня, а щодень - у серці і в чині.

Пам'ятаймо: допоки є Шевченко - будемо і ми. Буде й Україна.

Посол Василь Кирилич