Якось важко цьогоріч приходить весна. Обтяжена глобальною пандемією та ще й руйнівним землетрусом у Загребі, вона залишає вразливі сліди в душах народів і по-особливому – окремих родин. Моральні, а може й, доленосні. Але, здається, ці сліди відходять у минуле, з якого ніби, як фенікс з попелу, виринає пам’ять.

Пам’ять – безкомпромісна, вона як запобіжник і пересторога. І – як відповідальність.

Слово «пам’ять» з особливою чутливістю звучить у травні.

Щороку. Бо об’єднує народи світу у смутку за полеглими у великій драмі, що тривала шість років, – Другій світовій війні. У цій пекельній драмі загублено мільйони людських життів, спустошено країни, спричинено страждання незчисленним родинам.

Україна втратила у цій борні понад 8 мільйонів своїх синів і доньок. Вінстон Черчилль був переконаний, що «зі всіх народів  найбільше постраждали українці. Але водночас вони зробили великий внесок у перемогу ціною мільйонів життів своїх представників». Мільйони втратили й інші народи.

Теперішні і майбутні покоління потребують пам’яті як перестороги. Пам'ять не лише зберігає трагічні факти минулого, а й допомагає будувати краще майбутнє. Пам’ять – міцний фундамент, надбудову якого творять розсудливість, мудрість, людяність і мир.

Бо війна починається не на полі битви, вона зароджується в людському серці. «Люди людям зготували таку долю», – якось розмірковував над страхіттями війни письменник.

Минає 75 років від часу Другої світової війни, а люди й далі готують людям страждальну долю. Ненаситним, злим оком не лише заглядають у чужий край, а й агресивно вчиняють окупацію його частини. Крим і Донбас. І попри те готуються святкувати перемогу у Другій світовій війні.

Війна – не свято, а трагедія і нещастя. Перемога – не демонстрування людиновбивчої техніки і крокування військових площами.

Перемога – це пам’ять і безсмертя. І – пересторога.

Бо через 75 років після Другої світової війни, ми, українці, знову – учасники бойових дій; тисячі загиблих захисників своєї землі, вдів, сиріт. Через те, що боронимо свою землю, як і колись чотири Українські фронти боронили Європу від нацизму. Через те, що стали «брамою» Європи від новітньої агресії і захищаємо її цивілізаційні цінності.

У день пам’яті за загиблими, 8 травня, в Ілоку і Батіні (Хорватія) схилимо голови перед убієнними за вільну від нацизму Європу, подякуємо ще живим свідкам цієї страшної борні.

А перемогою мало би стати дотримання Росією основоположних принципів міжнародного права – непорушності кордонів, не застосування сили і поваги до прав людини.

Перемога – це і солідарність світової спільноти у захисті територіальної цілісності України.

Посол Василь Кирилич

8 травня 2020 р. провідне хорватське видання "Večernji list" опублікувало цю статтю. Переглянути її на сайті видання можна за посиланням:

https://www.vecernji.hr/premium/rat-nije-praznik-pobjeda-nije-parada-1400726