Упродовж століть світ цікавився Україною – мандрівники перейшли сотні кілометрів землею українською, посли з дарами прибували до її володарів, учені досліджували феномен українців – їхній талант, щедрість і високість духу. Політики складали все нові шахівниці своїх інтересів на полі України.

І кожен вибудовував своє розуміння України та українців, що поставало зі спостережень за щоденням української родини, благодатністю дарувань українських чорноземів, милозвучністю мови і незламністю українців у захисті свободи.

Україна в записах мандрівників, доповідних записках послів чи на сторінках наукових видань постає як «справжня земля обітована», «одна з найродючіших країн у світі», «без сумніву, одна з найкращих країн Європи», країна, яка «неминуче стане найвидатнішою у світі сухопутною державою», «вона дійсно одна зі світових цивілізацій».

Українці у дзеркалі світу – щедрі, прагнуть освіти, висококультурні, не посягають на чуже, але й своє з останніх сил відстоюють, незламні духом, а якщо йдеться про свободу, то готові за неї життя віддати.

Упізнаваність України у світі складають її природні і людські характерні особливості, що вирізняють її (Україну) з-поміж інших народів світу.

Як «країна кохання – Італія», «країна танців і вина – Іспанія», «туманний Альбіон – Велика Британія», «країна свободи і розкутості – Сполучені Штати Америки», «країна ранкового сонця – Японія», «країна вранішньої прохолоди – Корея», «галантна Франція». І – хлібодарна Україна.

Образ країни творять не десяток чи два проєктів, а щоденна праця, яка доводить, що вона, ця країна, є цікавою для інших, становить цінність, яку решта світу може загубити, якщо не ознайомиться з її потенціалом, культурою і традиціями.

Кожен, хто відвідує Україну, збагачується побаченим, пережитим і відкритим для себе.

Кожен українець, який зустрічає іноземного гостя, має послужити доказом найкращих його очікувань. Бо «за ділами вашими будуть вас пізнавати».

Шлях до творення правдивого образу України у світі – складний, але посильний.

І здолати здатен його той, хто йде. Послідовно і беззупинно.

Той, хто творить образ України «не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею».

Дякую українцям в Хорватії, які відданою, нерідко й жертовною працею збагачують мозаїку образу України.

Свою Україну любіть.. І в тяжкую хвилину за неї Господа моліть.

З Днем Незалежності України!

Посол Василь Кирилич

Для підтвердження деяких тез цього тексту подаю вибрані повідомлення іноземних дипломатів про Україну та українців (з моєї книги «Світ про Україну та українців»).

Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих висловів та надзвичайно витончених зворотів.

Французький дипломат

П’єр Шевальє, 1663 р.

Україна така багата на поживу всякого роду, що населення само не може всього спожити, так що вони мають всього в запасі на багато років.

Французький Посол Жан Віктор

барон де Безенваль, 1708 р.

Ця країна [Запорозька Республіка] дуже добре впорядкована. Багатства козаків викликають заздрість у поневолювачів.

Англійський дипломат

Чарльз Вітворт, 1710 р.

Україна є раєм для Росії з огляду на її чудовий клімат, родючість землі та її населення.

Секретар зовнішніх справ князя Потьомкіна

барон Бальтазар фон Кампенгаузен, 1712 р.

Україна – найплодородніша країна у світі.

Заступник Міністра закордонних справ Франції

Дран, 1754 р.

Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам.

Французький Посол

Шарль Грав’є Вержен, 1760 р.

Українці дуже прив’язані до своєї незалежності.

Військовий аташе у Петербурзі

Бургуен, 1802 р.

Якщо колись Україна знову скине чуже ярмо, то вона, напевно, пригадає собі, які народи і держави у важкий для неї час були їй приязними, а котрі – ворожими.

Посол Фінляндії в Італії

Герман Гуммерус, 1920 р.

Україна неминуче стане найвидатнішою у світі сухопутною державою.

Прем’єр-міністр Великої Британії

Уінстон Черчіль, 1943 р.

Україна має багато сировини, вона дійсно одна зі світових годувальниць.

Прем’єр-міністр Великої Британії

Маргарет Тетчер, 1990 р.

Україна – земля, з якої більш ніж тисячу років тому Євангеліє почало поширюватися в історичній і культурній дійсності народів Східної Європи.

Папа Римський

Іван Павло ІІ, 2001 р.