Бойові МіГ-и – мішень брудної кампанії
Спростування Посла України в Республіці Хорватія О.М.Левченка
на статтю, опубліковану в газеті «Ютарні лист» 7-8 жовтня 2013 р.
Бойові МіГ-и – мішень брудної кампанії
«Ютарні Ліст» у електронному форматі видання за 7-8 жовтня 2013р. під назвою «МіГ-и, які ви купуєте від України належать Ємену» повністю передрукував статтю Дениса Крнича, опубліковану у «Слободній Далмації» 7 жовтня цього року. Можна припустити, що редакцію «Ютарнього» зацікавив сенсаційний характер статті. Проте, коли мова йде про журналістську сенсацію, завжди існує підвищена небезпека спекуляцій або й безсовісної брехні. Саме це можна сказати про публікацію в «Слободній».
Перш за все, як це і має бути у спростуваннях, я дам відповіді на звинувачення.
Уся стаття зводиться до двох неправдивих тверджень. Перше: 5 літаків МіГ-21, які Хорватія купила в України, належать не Україні, а Ємену. Друге: не ясно, в якої компанії українці купили МіГ-и, які після модернізації продають Хорватії. Я вже кілька разів спростовував ці твердження, але це не заважає панові Крничу знову використовувати їх як свіжі та нові.
Отже, про власність. Українська сторона ніколи не приховувала, що літаки, які були продані Хорватії, попередньо були призначені Ємену. Проте Ємен відмовився від купівлі. Денис Крнич стверджує, що це сталось через неякісність виконаного ремонту. Це брехня, дрібна але суттєва. Насправді єменці відмовились з фінансових причин, і це міняє суть усієї історії. Невже я мушу пояснювати елементарну річ, що товар залишається власністю продавця, якщо купець не заплатив за нього? Врешті-решт, найпереконливішим доказом того, що літаки українські, а не єменські, є те, що впродовж року дискусій у хорватських медіа Ємен ніколи не мав претензій щодо українсько-хорватського договору.
Стосовно другого твердження: українська компанія «Укрспецекспорт» на прохання МО РХ надала всю необхідну документацію щодо походження літаків і ці підтвердження цілком задовольнили хорватську сторону. Те, що МО РХ приховує цю інформацію від громадян, не є правдою. Зрештою, 8 жовтня прес-секретар МО РХ показала та прокоментувала ці документи у 3-му випуску новин Хорватського телебачення. Тут я б хотів привернути увагу читача до того, що місце купівлі «Укрспецекспортом» МіГ-ів не має ніякого зв`язку з тим, кому вони після ремонту продаються, хоч би це був Ємен, хоч Хорватія. Головне, що все виконано згідно з законом.
Проте читачеві, який прочитав статтю, опубліковану в «Ютарньому», буде важко зрозуміти її справжній смисл без додаткового коментаря та ширшого контексту.
Майже два роки тому МО РХ розпочало процес прийняття рішення щодо ремонту хорватських бойових літаків МіГ-21 та купівлі ще 5 МіГ-ів. Як тільки стало відомо, що у змаганні буде брати участь українська фірма «Укрспецекспорт», в хорватських медіа почалась вправно організована брудна кампанія дискредитації українського учасника. Причина зрозуміла: пропозиція та можливості конкурента з самого початку були набагато слабші і в нього не було шансів на перемогу. МіГ-и є літаками радянського виробництва, і Україна має великий досвід роботи з ними. Фірма «Одеський авіаційний завод», яка виконує ремонт хорватських літаків, протягом уже 50 років спеціалізується саме на ремонті МіГ-21. Крім того, виявилось, що українська пропозиція ще й дешевша на 5 мільйонів євро від пропозиції конкурента, що є дуже важливим для хорватського бюджету.
Цілком логічно, що українська фірма виграла тендер. У липні «Укрспецекспорт» та МО РХ підписали відповідний контракт. Після цього брудна кампанія припинилась у всіх ЗМІ, крім «Слободної Далмації». Пан Денис Крнич продовжує регулярно публікувати статті, в яких поливає брудом українських виконавців та МО РХ. Його головна мета – зашкодити реалізації українсько-хорватського контракту, і для досягнення цієї мети він не гребує навіть найбезсоромнішими вигадками. Сам необмежений арсенал його фантасмагорій свідчить про те, що репортер не йде від фактів до висновків, я видумує «факти» для вже підготованого висновку.
Я, як посол країни, іміджу якої завдається шкода, змушений кожен раз реагувати на публікації «Слободної», спростовуючи усі нові, а досить часто і численні старі вигадки. Впродовж останнього місяця я надіслав редакції три листи-відповіді, а протягам останніх півроку їх усього було п`ять. Між іншим, виявилось, що опублікувати спростування у «Слободній Далмації» не так уже й легко, хоч це і гарантовано законом Республіки Хорватія. Одне з моїх спростувань узагалі не було надруковане, а три інших були опубліковані з великим запізненням і лишень після численних письмових нагадувань. Крім того, редакція дозволяла собі скорочувати текст за своїм бажанням, інколи опускаючи важливі контраргументи.
Якщо взяти до уваги все вище викладене, важко позбутися сумніву, що автор статей у «Слободній Далмації» зовсім не переймається правдою, а зловживає журналістською роботою задля власних інтересів. Про те, що така позиція шкодить не тільки іміджу України, але і державним інтересам самої Хорватії, я навіть не буду нагадувати.