«Вечерні лист» від 8.03.2014 р.
У військовому словнику існує поняття «димова завіса», тобто прикриття за допомогою густого диму акцій своїх військових одиниць. Між тим, найбільш дієвою і небезпечною під час конфліктів є інформаційна «димова завіса», яка має на меті обманути міжнародну спільноту та виправдати те, що не може мати виправдання – агресію на іншу країну.
Саме це, у найкращих геббельсівських традиціях зараз робить російська пропаганда для того, щоб виправдати свою військову інтервенцію на територію суверенної Української держави – на Крим. Вершиною цієї пропагандистської кампанії стала прес-конференція президента Росії Владіміра Путіна від 4 березня 2014 року, але й інші російські політичні фактори і засоби масової інформації не сплять і вправно пускають в очі «чорний дим».
Однак, будь-яка, навіть найбільш професійно організована завіса дезінформації не спроможна обманути світ та приховати від нього найголовніше - Москва насправді здійснила військову агресію проти України, чим порушила всі можливі норми міжнародного права, включаючи Статут ООН, Будапештський меморандум, згідно з яким саме Росія разом із іншими ядерними державами є гарантом безпеки та територіальної цілісності України, а також Великий договір про дружбу між Україною та Російською Федерацією, у якому визнано сьогоднішні державні кордони.
Факти є незаперечними: Росія літаками та морським шляхом перекинула в Крим щонайменше 6 тисяч озброєних спецпризначенців, які заблокували всі частини нашої армії, прикордонні пости, зайняли аеродроми та всі українські й регіональні державні інституції, включно з парламентом і Урядом автономії. Замість легітимної влади поставлено свого, «ручного» прем’єр-міністра Криму, а також оголошено «референдум» про статус півострова. Уявіть собі, всі ці рішення кримський парламент проголосував без кворуму, без присутності громадськості й журналістів, зате за допомогою присутніх російських військових, озброєних автоматами, які безпосередньо забезпечували «демократичність» голосування.
За таких умов ствердження, що російські війська не вмішуються у внутрішні справи України, а ще краще – що російських спецпризначенців в Криму зовсім немає, виглядає як відверта насмішка над міжнародною спільнотою і цілим світом.
Особливо цинічно звучать запевнення російської сторони про миролюбне й дружнє ставлення до України та повагу до її територіального суверенітету. Фрази про те, що дозвіл парламенту РФ на використання Збройних сил Росії на території України «не означає, що таке право буде відразу ж реалізоване», є повністю абсурдними, оскільки російські війська вже тут.
Заспокійливі заяви про те, що не йдеться про від’єднання Криму від України, також викликають тільки сумніви. Адже в російському парламенті підготовлено проект закону, за яким будь-яка частина території іншої держави може бути прийнята до складу РФ за результатами референдуму жителів цієї території або ще простіше – «на прохання органів державної влади певної частини іноземної держави». Для того щоб все стало зрозуміло навіть самим наївним, у «Пояснювальній записці до проекту закону» прямо визнається, що мова йде саме про Україну та Крим.
Також подаються і посилання на міжнародно визнане право націй на самовизначення. Однак це лише маніпуляція з поняттями. Населення Криму не є окремою нацією, яка проживає на своїй історичній території, а лише населенням – надзвичайно мультинаціональним, різнокультурним та багатомовним за своїм складом. Тобто право нації на самовизначення підмінюється правом території, що є абсолютним новаторством у світовій політиці, яке ставить під загрозу загальний світовий порядок. Між іншим, єдиним автохтонним народом Криму є кримські татари, які масово підтримують єдність з Україною.
Не тримаються купи і причини, які наводить російська сторона висловлюючи свою стурбованість ситуацією з «російськомовним населенням», якому начебто нова влада в Києві забороняє говорити російською. По-перше: такої заборони немає і не може бути, хоча б тому, що навіть більшість киян використовують російську мову. По-друге: хотів би навести цифри, які свідчать, що етнічні росіяни в Криму становлять 58% населення і мають 90% шкіл російською мовою. Російською мовою також викладають у всіх університетах, російська мова абсолютно домінує у всіх засобах масової інформації. Тобто у ситуації з Кримом ми можемо говорити про загрозу українській мові, а не російській. Лицемірність турботи про права національних меншин стає ще більш явною, якщо взяти до уваги те, що 2 мільйони етнічних українців в Росії взагалі не мають жодної державної української школи.
Крім того, потрібно враховувати і те, що росіяни в Україні і російськомовне населення не одне і те саме. Протягом 340 років русифікації мільйони етнічних українців та представників інших народів перейшли на російську мову, зокрема у великих індустріальних центрах східної та південної України. Хотів би запитати: якщо я говорю хорватською, чи означає це, що хорватська армія повинна захищати мої інтереси в Києві?
Одна з неправдивих тез, яку активно використовує пропаганда агресора, це представлення української влади в Києві, як і всіх учасників демонстрацій на Майдані, «націоналістами», «фашистами», «екстремістами» і «антисемітами». В радянські часи будь-яке слово щодо можливої незалежності України, найменший вираз незадоволення знищенням рідної мови і культури вважалось закоренілим націоналізмом і екстремізмом та каралось таборами. Складається враження, що деякі політики в Москві ще й сьогодні вважають всіх українських патріотів фашистами. Однак на київському Майдані стояли звичайні громадяни, не лише етнічні українці, а й етнічні росіяни та представники інших національностей, половина з яких були якраз тими «російськомовними», яких сьогодні збирається «захищати» Кремль.
Обвинувачення в антисемітизмі виглядає взагалі абсурдним, якщо взяти до уваги, що нова українська влада призначила на посаду керівника Дніпропетровської області Ігоря Коломойського, який також є Головою Європейської єврейської ради. Якраз є типовим проявом для однієї антисемітської влади!
Ще одним російським «аргументом» у виправдані інтервенції є ствердження, що нова українська влада була обрана всупереч Угоді про вирішення політичної кризи від 21 лютого, яку підписали Віктор Янукович і опозиція, і те, що ця влада є нелегітимною і не може дієво гарантувати безпеку населення. Знову перекручування логіки і фактів. Відповідно до Угоди колишній президент повинен був протягом 48 годин підписати закон про повернення до Конституції 2004 року, що мало відкрити шлях для виходу з кризи. Однак, він цього не зробив, втікши з Києва. В такій гострій ситуації парламент України перейняв політичну відповідальність на себе і оперативно призначив новий уряд, замість того, який подав у відставку ще місяць назад. Виконуючим обов’язки Президента, згідно з Конституцією, став Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов. Тільки після цього Віктор Янукович з’явився у Росії і заявив, що він залишається президентом нашої країни. Зовсім недивно, що його легітимність визнала лише Москва.
Сподіваюсь, що мені вдалося розвіяти димову завісу, з під якої стає явною гола правда. Режим Путіна розпочав божевільний похід відновлення імперії. Де він має зупинитися? Де його треба зупинити?
В кінці хочу привести думку світового політика, Президента Барака Обами: «Президент Путін, здається, має іншу команду юристів, можливо, інший пакет роз’яснень, однак йому не вдасться нікого обманути».
Повністю погоджуюсь.
Слава Україні!