«Незавісне новіне» (Незалежна газета) від 11.03.2014 р.
«Незавіне новіне» від 8 березня 2014 року опублікували статтю, в якій були викладені позиції Посла Росії в Сербії Александра Чепуріна щодо драматичних подій в Україні.
Оскільки багато читачів «Незавісних» недостатньо інформовані щодо української проблематики, вважаю за необхідне допомогти їм уникнути інформаційних пасток, яких є багато в тому короткому тексті.
По-перше: для нас, українців, є образливим, коли російська сторона у будь-якій формі використовує питання Косова за виправдання своєї інтервенції на Крим. Українська держава і весь український народ завжди були солідарні з Сербією і ніколи не давали приводу сумніватися у нашій позиції стосовно можливості визнання незалежності Косова. Косово є Сербією – це наша принципова позиція.
А зараз підемо крок за кроком.
«Будь-яка російська військова інтервенція не розглядалася і не буде розглядатися».
Російська військова інтервенція є вже доконаною дією. Росія літаками і поромами через море перекинула в Крим тисячі озброєних спецпризначенців, які заблокували всі наші військові підрозділи, прикордонні пункти пропуску, захопили аеропорти та всі українські регіональні державні інституції, включно з Парламентом і Урядом автономії. Замість легітимної влади, прем’єр-міністром Автономної Республіки Крим було призначено московську «маріонетку», партія якого на останніх виборах отримала лише 4% голосів населення півострова. Під час його обрання парламентом Криму не були присутні ані представники громадськості, ані журналісти, але все відбувалось під дулом автоматів російських військових. За таких самих умов парламент шостого березня прийняв рішення про проведення 16 березня «референдуму» щодо від’єднання Криму від України та приєднання до Росії.
Хотів би відразу розставити всі крапки над «і»: Україна є унітарною, а не федеральною державою, а її адміністративні одиниці не мають право самостійно вирішувати питання навіть власного статусу, не говорячи вже про відокремлення. Тому, призначений «референдум» не може бути легітимним, а його результати не будуть визнані. І взагалі, про який «референдум» може йти мова в умовах окупації?!
«Російська Рада Федерації лише надала право на використання збройних сил (на території України) у випадку виникнення справжньої загрози життю мільйонів росіян, які проживають в Україні».
Не відповідає дійсності і те, що російський парламент «надав право» просто так, про всяк випадок. Коли приймалося це рішення російські військові підрозділи вже були в Криму. Не тримається купи також теза щодо загрози життю мільйонів українських росіян. До сьогодні не було зафіксовано жодного випадку агресивної поведінки українців по відношенню до росіян, а міф про такі «загрози» є лише продуктом пропаганди Кремля. Згідно зі статистикою, кількість росіян в Україні становить 8,3 млн. осіб або 17,3% від загального населення. Однак, потрібно мати на увазі, що російське населення не є окремою етнічною групою, а повністю інтегрованою в українське суспільство громадою. Насправді, у повсякденному житті ми навіть не звертаємо уваги хто є українцем, а хто росіянином. Цей поділ є умовним, оскільки ми маємо мільйони змішаних шлюбів. Скажімо у нашому Посольстві (дозволив собі розпитати спеціально для цієї статті) всі дипломати, крім двох, у певній мірі мають «російську кров», а два інші (я один з них) одружені на росіянках. Незважаючи на «кров’яні клітини», ми всі є патріотами України і не потрібуємо захисту з боку будь-якої іншої держави.
«В Україні відбувається беззаконня, насилля, заборона російської мови, виноситься на голосування навіть питання щодо скасування кирилиці»
В Україні жодної заборони російської мови немає і не може бути хоча б тому, що не тільки населення великих міст на сході та півдні країни, а також і більшість киян використовують російську мову. Хотів би навести деякі цифри, які говорять самі за себе: етнічних росіян в Криму проживає 58% від загальної кількості населення. При цьому в Криму існує 90% російськомовних шкіл. Російською мовою викладають у всіх університетах, а також російська абсолютно домінує у всіх кримських засобах масової інформації.
Стосовно заборони кирилиці – так це є повним абсурдом і лише спекуляцією на тему, яка є дуже «гарячою» тут, на Балканах, але не в Україні. Для українців, як для православних, кирилиця є єдиним природним письмом, яке вважаємо автохтонним і використовуємо його вже більше тисячі років. Перехід на латинку настільки ж ймовірний, як і перехід на китайські ієрогліфи.
«В Києві відбувся державний переворот і насильницьке отримання влади».
У Києві відбулась революція, а не державний переворот. Мільйони людей протягом трьох місяців мирним протестом вимагали відставки президента Януковича і його уряду. Але насильницької боротьби за владу не було взагалі. Зміна влади відбулась в Парламенті, який був легітимно обраний у 2012 році. Вісімнадцятого і двадцять першого лютого снайпери служб безпеки жорстоко вбили біля сотні учасників демонстрацій, що стало глибоким шоком для всієї нації. Депутати парламенту від януковичевої «Партії регіонів», які після трагічних подій на Майдані відмовились бути співучасниками цієї трагедії та брати відповідальність за невинні жертви, об’єднались з опозицією для того щоб витягти країну з кризи та зупинити кровопролиття. Рішенням Парламенту сили міліції були відкликані з вулиць Києва. Президент Янукович, напевно, злякався, що залишився без захисту та втік, залишивши країну без верховної влади. У такій складній ситуації парламент України взяв відповідальність на себе та невідкладно сформував новий уряд, замість того, який пішов у відставку ще місяць назад. Виконуючим обов’язки президента, відповідно до Конституції, став Голова Парламенту Олександр Турчинов.
«Губернаторами призначають олігархів, які всі гроші українців вивезли з країни».
Так, губернаторами двох індустріальних областей на сході країни справді призначили олігархів, але не тих, хто «вивіз всі гроші», а саме тих, хто відіграє провідну роль у розвитку української важкої індустрії. В цей складний період саме вони можуть забезпечити життєвий стандарт населення.
«Протягом двох тижнів 143.000 осіб з України звернулось з проханням щодо отримання документів на проживання в Росії».
Дані Прикордонної служби України свідчать про те, що кількість осіб, які перетинають кордон з Росією не перебільшує звичайної, і немає жодних причин вважати їх біженцями. Тому і центри для біженців, які приготувала російська сторона, залишаються порожніми.
І в кінці хотів би прокоментувати слова Посла Александра Чепуріна, які є незаперечними для мене, як і для мільйонів громадян України і Росії: наші дві країни, наші два народи насправді є найближчою ріднею і друзями. Лише не потрібно використовувати запевнення в дружбі для виправдання агресії. Виправдань агресії проти України немає і не може бути. Напад однієї слов’янської православної країни на іншу, також слов’янську і православну країну, є справжньою трагедією для всіх небайдужих до нашої єдності і спільних цінностей.
«Потрібно зробити все можливе для того, щоб люди в Україні і на заході і на сході не відчували себе переможеними», - пише мій шановний російський колега. Але для цього, перш за все, потрібно щоб Кремль відкликав свої окупаційні війська з території суверенної України.
Олександр Левченко, Посол України в Боснії і Герцеговині