• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • Українською
  • Hrvatski
  • Стара версія
Газета «Голос України» опублікувала інтерв’ю з Послом України в Загребі Олександром Левченком з нагоди Дня Незалежності Республіки Хорватія
Опубліковано 09 жовтня 2014 року о 19:32

09 жовтня 2014 р.

Аналогії між війнами очевидні. Можливо, і сценаристи ті самі

Ми любимо порівнювати свою державу з іншими. Наприклад, із Францією, коли йдеться про розміри територій. Або з Грузією, якщо говоримо про події в Криму та на Донбасі. Натомість є країна, чий історичний досвід неймовірно нагадує те, що відбувається в нас. Цікаво, але предки хорватів (а йдеться саме про Хорватію) переселилися на Балкани з України. І великий оптимізм вселяє той факт, що нині Хорватія є членом Європейського Союзу. 8 жовтня вона святкує День незалежності.

 

Про історичні паралелі й шлях до ЄС - в інтерв'ю з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Хорватії Олександром ЛЕВЧЕНКОМ.

 

- Хорватія стала членом ЄС відносно недавно. Її шлях до Євросоюзу також пройшов через війну. Ви не бачите паралелей між військовими конфліктами на Донбасі та в Сербській Країні?

- Паралелі є, й вони очевидні. Інша річ, що причиною агресії проти Хорватії була не європейська інтеграція (до цього тоді було ще дуже далеко), а саме прагнення хорватського народу утворити свою незалежну державу. Власне кажучи, справжньою причиною нападу Росії на Україну, на мою думку, також є наша незалежність, а Євромайдан і підписання Угоди про асоціацію з ЄС просто стали тією червоною лінією, за яку Москва не погодилася нас відпускати, бо тоді б ми "пішли безповоротно". 

Аналогії між війнами Югославії проти Хорватії та Росії проти України особливо помітні в технологіях організації та розпалювання конфлікту, в методах тотальної брехні й уведення в оману власної та міжнародної громадськості. Схеми практично ідентичні. В обох випадках колишні метрополії використовують свої нацменшини для заколоту й утворення сепаратистських псевдодержавок. В обох випадках ці псевдодержавки існують завдяки відкритій військовій підтримці метрополій, у тому числі й бандами "добровольців". Водночас реальні агресори офіційно не визнають своєї участі у війні й намагаються видати її за внутрішній конфлікт. У обох випадках агресія супроводжується масованою інформаційною атакою, звинуваченнями жертви в націоналізмі, фашизмі тощо. Нарешті, і для самопроголошеної Республіки Сербської Країни, і для так званих ДНР-ЛНР характерні нацистська по суті ідеологія, системні порушення прав людини, особливо за національною ознакою, та дикий бандитизм.

Я не маю сумнівів, що "багатий досвід"  С. Милошевича   "творчо використовують" сьогодні "політтехнологи" російських спецслужб для дестабілізації східної України. Більше того, не відкидаю, що саме вони  й допомагали  режимові сербського диктатора розробляти злочинні схеми так званої гібридної війни.

- Як удалося Хорватії так швидко подолати наслідки військової кризи та пройти шлях до ЄС?

- Це тільки може видатися, що все в хорватів вийшло швидко й легко. Насправді, щоб захистити свою незалежність, їм довелося пройти надзвичайно складні випробування. Війна тут була кривава і жорстока, країна з чотирма мільйонами населення втратила в ній понад 21 тисячу людей. Уже в 1991 році кількість внутрішніх біженців сягнула  550 тисяч, а ще 150 тисяч знайшли притулок за кордоном. Під контролем сепаратистів опинилося 26 відсотків хорватських територій. Тільки 2005 року Загреб у результаті військових операцій "Зблиск" і "Гроза" повернув собі більшу частину захоплених земель. Це змусило сепаратистів піти на переговори, і решту територій  реінтегрували під контролем міжнародних миротворчих сил протягом трьох наступних років, тобто до 1998-го. Отже, щоб цілком покінчити з війною, Хорватії знадобилося вісім довгих років.

Інтеграція до Європейського Союзу також не була проста. Заявку на членство в ЄС Загреб подав 2003 року, а досягнув  мети тільки  2013-го. На той час до ЄС уже вступили не тільки країни Балтії та Центральної Європи, а й Словенія, Болгарія та Румунія. На відміну від них, Брюссель не давав Хорватії жодних авансів та поблажок, натомість жорстко вимагав скрупульозного виконання всіх передвступних вимог, а нерідко додавав нові. Загалом Загреб мусив задовольнити критерії 35 переговорних глав у різних сферах політичного, суспільного та економічного життя. Хорватські політики наголошують, що їхня країна порівняно з іншими пройшла набагато суворіший вишкіл, і вважають, що це безперечно було їй на користь.

Ми вже говорили про історичні паралелі в долі України й Хорватії. Нині ми з певним запізненням йдемо тим самим тернистим шляхом, яким до нас пройшли хорвати, і для нас надзвичайно цінним є їхній багатий практичний досвід. Це стосується й реінтеграції національних територій, і забезпечення життєвих потреб сотень тисяч біженців. Це стосується і методики проведення внутрішніх євроінтеграційних реформ та організації ефективного діалогу з Брюсселем.

- Хорватії свого часу також закидали високий рівень корупції. Чи її антикорупційним досвідом може скористатися Україна?

- Як і в нас, суспільство в Хорватії сприйняло як несправедливі та корупційні процеси приватизації, що відбувалися в країні в перші роки незалежності. Тому уявлення про владу як глибоко корумповану систему стало типовим для громадської думки. Ці стереотипи почали поступово руйнуватися після того, як у 2010 році за корупцію було заарештовано, а пізніше й засуджено на 8 років колишнього Прем'єр-міністра Іво Санадера. Це стало потужним сигналом і для хорватського суспільства,  і для Євросоюзу: країна починає утверджувати європейські норми боротьби з корупцією. Хоча, звісно, корупцію подолати важко, але сьогодні досить інформації про найменше зловживання, і чиновник змушений подати у відставку або й постане перед судом. Гадаю, Україні в цьому плані не потрібно вигадувати власні велосипеди. Якщо ми йдемо в Європу, то й система протидії корупції має бути європейською. 

- Нині багато побоювань, що участь України в зоні вільної торгівлі з ЄС може  несприятливо вплинути на українського виробника. Хорватія вже пройшла цей шлях. Чи були такі самі побоювання і чи виправдалися вони?

- Так. Але на відміну від нас, у хорватів не було "міфу" про ЄС як про якесь автоматичне щастя й добробут. У хорватів набагато більше європейського досвіду, і вони прекрасно розуміють, що членство в ЄС -- це не безплатна булка з маслом, а постійна й наполеглива робота й навіть боротьба в умовах ринку з усіма його ризиками. Тільки боротьба ця є цивілізованою й відбувається за чітко визначеними демократичними правилами. Про серйозні страхи населення свідчить той факт, що в референдумі 2012 року взяли участь лише 43,51 відсотка громадян, а за вступ до ЄС проголосували 66,27 відсотка із них.

І все-таки ці побоювання загалом виявилися безпідставними. Брюссель проводить політику сприяння своїм новим членам і допомагає в розвиткові та адаптації їхніх економік, у тому числі й через численні фонди ЄС. Слід визнати, що економіка Хорватії вже понад п'ять років перебуває в рецесії, але причина тут не в європейській інтеграції, а в бракові необхідних внутрішніх реформ.

- На політичному рівні офіційний Загреб підтримує загальну політику ЄC щодо України та санкцій проти Росії. Чи можна говорити про підтримку на рівні хорватського суспільства?

- Хорватія є повноправним членом ЄС та НАТО, а отже, бере безпосередню участь у виробленні їхньої політики щодо української кризи. Офіційний Загреб послідовно підтримує всі рішення міжнародної спільноти щодо підтримки суверенітету України, засудження агресії Росії та ухвалення спрямованих проти неї санкцій.  Ми помітили, що в офіційних заявах керівники держави намагаються уникати загострення двосторонніх відносин з Москвою, але головна все-таки не політична обережність, а принципова позиція на міжнародній арені.

Що ж стосується хорватського суспільства, то тут підтримка України щира, широка й не обмежена жодними дипломатичними застереженнями. Річ у тім, що, окрім політики, існує ще й багатовікова традиція дружби й солідарності, яка пов'язує хорватський та український народи. Недаремно Україна в 1991 році перша з держав--членів ООН визнала незалежність Хорватії, а Хорватія однією з перших визнала нас. Більшість хорватів знають і те, що їхні предки в VI столітті прийшли на Балкани саме з України. Крім того, аналогія Хорватія -- милошевицька Югославія та Україна -- путінська Росія, з якої ми й почали розмову, є занадто очевидною. Тому всі симпатії хорватів однозначно на нашому боці.    

 

Розмову вела Наталя ФІЛІПЧУК.

 

,

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux