Кримська міфологія Москви
Виповнюється рік, відколи Росія окупувала Крим. Тоді світ був шокований, але незабаром почалися ще більш трагічні події: Росія напала на континентальні регіони Сходу України, почалась кривава війна, яка забрала десятки тисяч життів, а у геополітичному плані призвела до глобального протистояння демократичного Заходу та неоімперіалістською путінською Росією.
Усі ці події дещо відсунули в тінь кримське питання, яке останнім часом майже і не згадується. Однак, наскільки б гострими не були сьогоднішні події, Крим у жодному разі не може бути усунутий з порядку денного світової політики. Анексією півострова Росія не лише порушила всі можливі міжнародні угоди, а й зруйнувала весь світовий безпековий порядок, який майже 70 років оберігав людство від третьої світової війни.
Міжнародна спільнота відразу розпізнала небезпеку та засудила російську агресію. Але ми також спостерігаємо і один парадокс: світ був одностайним і принциповим у осуді порушення основ міжнародного права. Водночас багато хто у глибині душі мав і деяке розуміння «патріотичного» кроку Путіна.
Причиною цьому є абсолютно неправдивий міф про Крим, який російська історіографія і пропаганда змогла нав’язати не лише міжнародному, а власному російському суспільству. Цей міф стверджує: «Зрештою, Крим завжди був російський».
Мене в цій всій історії найбільш дивує, яким чином взагалі цей міф міг поширитися, оскільки немає нічого абсурднішого за нього й немає нічого легшого, ніж впевнитися в його абсурдності: достатньо лише зазирнути у статтю «Крим» у Вікіпедії. Там кожен може прочитати, що протягом тисячоліть цей півострів населяли різні етноси, а ще з античних часів в Криму існували грецькі колоніальні міста. В XIII-му столітті в Крим зі сходу прийшли татари, які створили державу Кримське ханство. Кримська гілка великого татарського племені швидко формує окрему кримськотатарську націю, яка стає головним і автохтонним народом півострова. Російська імперія завоювала Крим лише у 1783 році, в епоху Катерини Великої. З історичного погляду це відносно недавня подія, яка не дає жодного приводу говорити про «споконвічну російськість» півострова. Скажімо, Естонію і Латвію Росія завоювала 1721 року, Литву і частину Польщі, включно з Варшавою, 1795 року, Фінляндію 1809 року, однак сьогодні ніхто ці суверені держави не пов’язує з Росією. Крим, як і Україна, відрізняється від них лише тим, що після розпаду Російської імперії 1917 року не зміг вирватися з новоствореного Радянського Союзу.
При формуванні СРСР Крим міг стати або однією з радянських республік, або увійти до складу Української радянської республіки, з якою він пов’язаний географічно. Однак Кремль приймає волюнтаристське рішення про включення Криму до складу Російської республіки, хоча з нею він не мав жодних зв’язків. Це значно ускладнило економічний розвиток Криму, оскільки його забезпечення повністю здійснювалося з України.
Цю помилку у 1954-му році виправила сама ж Москва, передавши Крим Україні. Слід підкреслити, що московські чиновники передачу півострова оформили зі строгим дотриманням всіх радянських законодавчих норм, так що навіть сам Путін публічно заявляв, що Крим належить Україні, лише за декілька днів до його окупації.
Припускаю, що Кремль ніколи б не передав Крим Україні, якби він міг уявити, що вона одного дня може стати незалежною. Припускаю, що той факт, що Крим 1991 року відійшов разом з Україною, не давав спокою ані Путіну, ані іншим російським шовіністам. І абсолютно переконаний, що саме в цьому ховається коріння міфу про те, що Крим завжди був російським. Тобто цей міф походить з 1954 року, що є просто смішним.
Яскравим та ще смішнішим прикладом використання псевдоміфології для виправдання окупації Криму є нещодавня заява Путіна в російському парламенті: «Для Росії Крим має величезне цивілізаційне ш сакральне значення. Саме тут знаходиться духовне джерело формування російської нації і централізованої Російської держави. Оскільки саме в Криму, у прадавньому місті Херсонес, прийняв християнство князь Володимир, який потім похрестив всю Русь». Змістовно ця заява є чистим історичним делірієм. Князь Володимир справді хрестився 988-го року в Криму, у грецькому місті Херсонес. Але він був князем Києва, а не Москви, і похрестив він потім державу Київську Русь, а не Росію. Тобто все, про що говорить Путін, можна використовувати лише як доказ сакральних зв’язків Києва з Кримом. Що стосується Москви, то вона на той час навіть не існувала, оскільки була заснована лише у 1148 році, а централізованої держави сучасної російської нації не було навіть у зародку.
Якщо ми говоримо про кримську міфологію, то повинні мати на увазі й одну абсолютно реальну трагічну подію. Йдеться про насильницьку депортацію кримських татар 1944 року. Сталінський режим обвинуватив цілий народ у співпраці з німецькими окупантами, що призвело до вигнання з Криму і жінок, і малолітніх дітей і навіть 9-ти тисяч татарських червоноармійців, які воювали проти фашизму.
На півострів, замість вирваного з корінням автохтонного народу, було переселено десятки тисяч етнічних росіян, які зайняли чужі домівки і землю. Саме їх потомки сьогодні становлять основу тієї частини кримського населення, яка підтримує російську окупацію і якій найбільше відповідає міф про російський Крим.
Що стосується татар, їх повернення стало можливим лише під кінець «перебудови» 1989 року. Але більшість з них повернулась вже за часів незалежної України і саме Україна взяла на себе головний фінансовий і організаційний тягар їх репатріації. Тому, коли дійшло до російської окупації, татари, які є єдиним автохтонним народом, що має право вирішувати долю своєї батьківщини, виступили як справжні патріоти Української держави. Вони справедливо вбачають у сьогоднішніх окупантах прямих потомків тих, хто вигнав з рідної землі їхніх дідів і бабусь.
Як трагедію окупацію Криму сприйняли і місцеві українці, які складають 24% населення, а також і багато кримських росіян, які розуміють, що ця анексія є небезпечною і згубною авантюрою. Півострів, який лише рік тому був улюбленим місцем відпочинку для представників всіх країн колишнього СРСР, в один момент перетворився на військову базу. Все суспільне життя знаходиться під посиленим контролем російських спецслужб. Особливо переслідуються українські і татарські активісти, але власною свободою ризикує і будь-який громадянин, який насмілиться висловити проукраїнські чи антипутінські погляди. Разом з російською армією у Крим прийшов і горезвісний ГУЛАГ. Страх путінської Росії перед населенням Криму є додатковим підтвердженням, що насправді він не є російським.
Олександр Левченко, Посол України в Республіці Хорватія