Газета «Ютарні лист» у номері від 17 грудня 2015 р. публікує статтю Посла України в Республіці Хорватія Олександра Левченка «Росія відібрала в нас Крим шляхом агресії, а не референдуму»

Росія відібрала в нас Крим шляхом агресії, а не референдуму

Український посол викликає свого колегу російського посла на публічну дискусію про Крим

Трошки більше ніж за місяць я два рази був змушений спростовувати статті Посла Росії в Хорватії Анвара Азімова, який намагається виправдати анексію Криму Російською Федерацією. Ще у своїй першій відповіді я застеріг колегу, що виправдання російської окупації – нездійсненне завдання, але 11 грудня у «Ютарньому листі» з’явилася і третя стаття А.Азімова з досить цинічною назвою «Сльози за Кримом  є марними».

Гаразд, мені не залишається нічого іншого, як ще раз допомогти сізіфовому каменю скотитися з гори.

Отже, пан посол знову говорить, що «повернення Криму до складу Росії було абсолютно законним»,  посилаючись при цьому на так званий «референдум». Але Крим Росія відібрала в України шляхом не референдуму, а військової агресії, що є тяжким міжнародним злочином. «Референдум» було інсценізовано вже після окупації, що робить його нікчемним. А втім будь-які його результати не були б чинними, бо голосувати за незалежність може тільки автохтонний народ - кримські татари, а не привезене російське населення. Йдеться про трюк, при якому права окремої нації приписуються національній меншині, проте сумніваюся, що це зможе хоч кого-небудь обдурити в Хорватії, територію якої ще нещодавно намагалися пошматувати в такий же спосіб.

Не годяться й історично-географічні аргументи. Крим справді був завойований Російською імперією, але ніколи не був «невід’ємною частиною Росії», хоча б тому, що він узагалі не пов'язаний з нею суходолом. А пов'язаний він тільки з Україною і тільки завдяки цьому зв’язкові може економічно вижити, оскільки електрика, продукти харчування і навіть вода надходять на півострів з материкової України. А отже, не витримує критики і твердження, що в радянські часи  Росія «помилково» передала Крим Україні. У 1954 році Москва радше виправила свою помилку, зроблену на початку 20-их років, коли у Кремлі малювали кордони новоствореного Радянського Союзу і Крим був волюнтаристськи відділений від України і перетворений на ексклав Російської Федерації. Саме на цьому більшовицькому адміністративному абсурді й базується сьогоднішній міф про «споконвіку російський» Крим, його «повернення до Матушки» та «відновлення справедливості».

Мене здивувало, що пан Посол усе ще використовує давно застарілі вигадки, запущені відразу після перемоги Майдану: що це була не народна революція, а державний переворот, що до влади в Києві прийшли «ультранаціоналісти» і населення Криму врятувалося від них втечею в Росію. Нагадаю, що революцію здійснює народ, а державний переворот - група змовників. Хто дивився трансляції з Майдану, не міг не помітити народ. Про «ультранаціоналізм» смішно навіть говорити, достатньо лише переглянути склад українського парламенту, в якому більшість складають проєвропейські демократичні партії, а «ультранаціоналістичних» немає взагалі. Тож етнічним росіянам, яких Москва прийшла захищати в Крим та на Донбас, ніщо не загрожує, зрештою, мільйони їх живуть в усіх інших частинах України і все в них гаразд, єдине, чого вони бояться, це щоб Путін не прийшов зі своїм військом визволяти і їх. 

Якщо говорити про Мінські домовленості, то для початку Росія повинна вивести свої війська та озброєння  з Донбасу. Це те головне, на чому буде будуватися уся мирна конструкція.

Очевидно, що ми з послом Азімовим маємо протилежні точки зору ще з багатьох питань. Тому маю честь викликати свого російського колегу на відкриту дискусію, де кожен зможе висловити свої позиції. 

,