Посол України в Хорватії: «Свідчення «полковника» Ященка є частиною інформаційної спецоперації Росії
Додаток до «Вечернього листа» журнал «Воєнна історія» 4 січня 2016 року опублікував статтю «Київ розміщує війська на лінії розмежування», у якій Україна звинувачується у порушенні Мінських домовленостей. Жанр спростування передбачає дискусію з органом ЗМІ, який опублікував спірну інформацію. Але хорватський журнал вказує, що він цитує російське інформаційне агентство ТАСС, яке в свою чергу цитує «начальника штабу армії ЛНР полковника Ященка». Тож дискутувати я повинен з проросійським зрадником із Луганська, а «Воєнній історії» можу тільки закинути, що вона цього розбійника величає полковником, а про сепаратистську «Луганську народну республіку» говорить без лапок як про справжню державу.
Доводити будь-що зрадникові Ященку не бачу сенсу, бо він і сам добре знає, що бреше. Натомість із задоволенням роз’ясню все хорватським читачам. Але спочатку все-таки хотів би звернутися до журналістів «Воєнної історії». Як я розумію, ви вважаєте, що об’єктивна журналістика повинна подавати альтернативні думки, а у випадку конфлікту представляти погляди обох сторін (у грудні ви опублікували статтю про порушення Мінських домовленостей російською стороною). Така позиція, безумовно, виправдана, коли мова йде про конфронтацію двох переконань, але не у нашому випадку. У нашому випадку діє зовсім інше правило: брехня не є альтернативною думкою - це просто брехня! Багато хто з журналістів сьогодні потрапляють у пастку помилкового припущення, що істина у будь-якій сварці завжди знаходиться десь посередині. Але такий підхід є згубним, коли одне одному протистоять правда і брехня, тому що істина читачеві подається як напівбрехня, а брехня - як напівправда.
Журналісти, які займаються воєнною історією мали б знати, що Росія веде проти України так звану гібридну війну, в якій дезінформацію використовує як справжню високотехнологічну зброю. У такій ситуації, на мою думку, професійний журналіст не має права залишити свого читача сам-на-сам з текстом, підготовленим професійним розвідником, а повинен провести експертний аналіз і представити своє бачення. Якщо ж цього не зробити, то врешті-решт виявиться, що журналіст, вважаючи себе неупередженим, насправді грає на руку брехунові.
А тепер про те, хто і чому бреше і хто насправді порушує Мінські домовленості. Мета України – відновити суверенітет над окупованим Донбасом. Мінські домовленості передбачають повне виведення з території Східної України іноземних (тобто російських) військ і відновлення контролю Києва над частиною державного кордону, яку зараз контролюють сепаратисти (тобто Москва). Якби Росія це виконала, то сепаратиський режим розвалився б за півгодини без єдиного пострілу, бо він є всього-навсього ширмою для російської воєнної окупації. Тому Україна зацікавлена у здійсненні Мінських угод і суворо дотримується їх положень. Крім того, якби Київ порушував домовленості, то ризикував би втратити підтримку Заходу і залишитись наодинці з російською агресією.
Тим часом Москва рік тому була змушена підписати Мінську угоду під тиском санкцій західних країн. Однак війська свої вона й досі не вивела, бо й не збиралася залишати Донбас. Для неї це б значило визнати свою слабкість, а окрім того, після вирішення проблеми з Донбасом на черзі відразу постало б питання анексованого Криму. А цього Путін найбільше боїться, бо з поверненням Криму Україні він із всемогутнього вождя перетворився б на повного лузера, а лузери у Кремлі не довго виживають. Тому він зацікавлений, щоб конфлікт на Донбасі тлів до безкінечності, але заковика у тому, що Захід виконанням Мінських домовленостей обумовлює скасування санкцій, які загрожують обвалити російську економіку уже в цьому або наступному році. У такій ситуації Кремль намагається провернути трюк, щоб домогтися одночасно двох несумісних цілей – залишити за собою Донецьк та Луганськ і добитися скасування санкцій. Тому він розпочав пропагандистську кампанію, аби переконати Європу і США, що Мінські домовленості не виконуються не з його вини, а через Київ, який ось бачите, «відправляє війська на лінію розмежування».
Отже, сенсаційні свідчення «полковника» Ященка – це не плід алкогольного делірію, а частина інформаційної спецоперації Росії. Я прошу хорватських журналістів у майбутньому бути обережнішими. У гібридній війні навіть інформаційне поле може бути замінованим.