Деокупація Криму – тема № 1 для європейської політики безпеки.
Посол України «Ми захисники демократичної Європи»
- У лютому-березні 2016 року відзначаються річниці перемоги Майдану і втечі колишнього президента Віктора Януковича, анексії Криму та Мінських домовленостей про примирення на Сході України.
- Так, це доленосні події, які змінили життя України і всього світу, говорить Олександр Левченко, Посол України в Загребі. Перемога Майдану стала великим тріумфом українського народу, який піднявся на захист демократії, державної незалежності та свого європейського вибору. У той же час це і трагічна подія. Режим Януковича пішов ва-банк і спробував розігнати демонстрантів шляхом терору. У бійні 18-20 лютого 2014 року загинуло більше ніж 100 осіб, в основному молодь. Народ назвав їх Небесною Сотнею. Це наші мученики і герої. Ми ніколи не забудемо про їхній подвиг.
- Але через ескалацію конфлікту у Сирії та участь Росії у антитерористичній коаліції Україна відійшла на другий план.
- Так, частково ви маєте рацію. Ситуація навколо Сирії та міграційна криза, яка потрясає Європу, трохи витіснили Україну з заголовків ЗМІ. Але злочин залишається злочином, незалежно від того, як багато про нього говорять. А говорити ще й як треба, бо Росія має звичку здійснювати новий напад, як тільки світ забуде про попередній. Ви пам’ятаєте російську війну проти Грузії 2008 року? Чи трапилася б нинішня агресія, якби Росії не вибачили тодішню?
Але я не думаю, що ЄС вирішення російської проблеми відклав на потім. У Москві хотіли б, щоб з часом всі звикли і примирилися з « наявним станом справ», але вони помиляються. Бо йдеться про політичне розбійництво у самому центрі Європи, безсоромне порушення усіх міжнародних норм і угод, причому ядерною наддержавою, яка, між іншим, відповідно до міжнародних зобов’язань є першим гарантом територіальної цілісності України.
- Чи може Україна стати жертвою війни у Сирії з огляду на російську участь у міжнародній антитерористичній коаліції, тим більше, що тема Криму у розмовах Володимира Путіна зі світовими лідерами виникає все рідше або взагалі не згадується?
Без сумніву, Москва, втрутившись у війну у Сирії, у тому числі, мала на меті відвернути увагу від проблем своєї агресії в Україні та нав’язатися Заходу у союзники, щоб вирватися з міжнародної ізоляції та економічних санкцій. Інша річ, що росіяни у Сирії бомбардують не ІДІЛ, а опозицію до свого протеже Асада. Сотні загиблих дітей і цивільних - це характерний почерк російського експансіонізму. Небачені масштаби антитурецької істерії, розв’язаної Росією, також викликають сумніви у надійності такого союзника. Проте, я думаю, що західні країни легко розпізнали хитрий маневр Кремля.
- Як Ви вважаєте, наскільки сильна буде підтримка Брюсселем України, бо позиція країн ЄС щодо Росії і санкцій, уведених через Україну, досить різна і все частіше можна почути, що треба бути більш поблажливими до Москви, а із Брюсселя звучить і критика щодо того, що відбувається у Києві.
- Будьмо відверті, російські лідери, з огляду на специфічність їхньої базової професії, переговори розглядають лише як можливість обманути суперника, а його готовність до компромісу сприймають як слабкість або дурість. Тому санкції це єдине, що справді впливає на Кремль і може забезпечити успіх переговорів. Немає нічого дивного в тому, що головні зусилля в усіх можливих напрямках він спрямовує саме на скасування санкцій. З цією метою активує у Європі всіх своїх прихильників, намагається купити політиків, бізнесменів і журналістів, проводить сильну пропагандистську кампанію. Головний її трюк полягає у «забуванні» причини санкцій (а це зовнішня агресія Росії) і наголошенні на фінансових збитках, які несуть обидві сторони. Це впливає на тих, хто має ділові зв’язки з Росією, але не на серйозних політиків. Вони зрештою добре пам’ятають, чого свого часу коштувала поблажливість щодо Гітлера.
Що стосується зауважень Брюсселя Києву, то ми союзники і партнери, які все говорять відкрито. Думаю, що в цій дуже важкій і небезпечній ситуації інакше і бути не може. І ще один важливий нюанс: ми не тільки європейські учні, ми ще й європейські захисники. Тому що сьогодні тільки українці гинуть на полі бою, захищаючи демократичні принципи Європи від націонал-сталінізму.
- У будь-якому випадку перемир’я на Сході України в цілому дотримується, та існує небезпека можливого заморожування конфлікту, і таким чином Донбас може стати другою Абхазією або Придністров’ям.
- Москва хотіла б заморозити конфлікт і створити в Україні нову Абхазію. Це точно, але за Мінськими домовленостями це неможливо. Є терміни, за які треба виконати домовленості. Росія бажає забетонувати проблему, але ми їй цього не дозволимо.
- Російський Міністр закордонних справ Сергій Лавров недавно звинуватив Україну у недотриманні умов Мінських домовленостей, які передбачають децентралізацію, внесення змін до Конституції, які б надали Донбасу велику автономію та право на особливі зв’язки з Росією.
- Російський Міністр в домовленостях бачить тільки один пункт, не помічаючи інших, а вони всі взаємопов’язані. Чому пан Лавров не бачить ключового пункту домовленостей, який передбачає виведення всіх іноземних військ із Донбасу. Ми маємо інформацію, що російські «добровольці» не тільки не виводяться, а й накопичуються, як і військова техніка, яка надходить з Росії. Знаємо, що Росія хоче створити на Донбасі державу у державі, що для нас є повністю неприйнятним. Донбас отримає певне самоврядування, але це точно не призведе до федералізації України і до того, що ця територія стане російським «троянським конем», яким Москва зможе управляти і дестабілізувати Україну, коли їй заманеться. Москва хотіла б, щоб Донбас мав право вето на всі зовнішньополітичні рішення Києва, свою судову та митну систему та право на окремі економічні й політичні інтеграції. Це неможливо. Україна це унітарна, а Росія – федеральна держава, але жоден суб’єкт федерації у Росії не має і п’яти відсотків тих прав, які вони вимагають для Донбасу.
- Нещодавно Посол Російської Федерації пан Анвар Азімов сказав, що з радістю поговорив би з Вами про проблеми Донбасу, але не Криму, бо це внутрішнє питання Росії і не підлягає розмові з іноземним послом.
- І я б з радістю поговорив з ним, але саме про Крим, який окупували російські війська два роки тому. Можу звісно і про широку російську душу, але спочатку нехай повернуть Крим. Хто сказав, що ця частина української території є внутрішньою справою Росії? Це сама Росія вигадала, бо не має чим виправдати окупацію півострова. Але весь світ дивиться на це по-іншому. Анексія Криму – порушення міжнародного права і системи глобальної безпеки. Їх відновлення можливе лише через повернення Криму законному власникові– Україні.