Шановний пане Йосиповичу,

Шановний пане Хабулін,

Шановні пані та панове,

Дорогі ветерани.

Перш за все я хотів би від усього серця привітати з 72-ою річницею заснування Загребського корпусу партизанської армії всіх присутніх ветеранів і їхніх духовних спадкоємців, які підтримують традиції та оберігають славу партизанських героїв.

Як історик за першою освітою, я переконаний, що партизанський рух, який виник на цих теренах є абсолютно унікальним явищем. В умовах маріонеткової нацистської псевдокраїни,  а насправді в умовах німецької окупації, народ самостійно, з нуля створив справжню велику армію, яка протягом 4 років змогла протистояти військовій машині вермахту, щоб врешті-решт отримати блискучу перемогу.

У всіх країнах регулярна армія є одним з органів, який створює держава. А тут було якраз навпаки. Партизанські загони спочатку створили регулярну армію без держави, а вже армія створила державу. Цей висновок є надзвичайно важливим, оскільки чітко доводить, що нинішня Республіка Хорватія походить від тієї партизанської Хорватії, яку ніколи не зміг перемогти нацизм і яка з повним правом вважається учасником світової антифашистської коаліції.

Дорогі друзі,

Я не вперше маю можливість звернутися до вас з цієї трибуни. Дякую вам за цю високу честь. Це значить, що ви  бачите в мені представника братерської країни, яка під час Другої світової війни зробила свій внесок у нашу спільну боротьбу і перемогу. На жаль, про роль України до сих пір мало знають у світі, бо тоді ми перебували у складі СРСР.  А наша роль справді дуже велика.  Вінстон Черчіль писав: «Серед усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, найбільше, мабуть, постраждав український. Але в той же час він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу над нею».

Моя батьківщина знаходилася у самому епіцентрі світової війни. Її смертоносний вал двічі накривав нашу країну – під час відступу Червоної армії у 1941 році і протягом її наступу у 1943-1944 роках. Звідси і небачені жертви і руйнування. У Другій світовій війні загинуло близько 9 мільйонів українців, а загальні втрати населення України сягають 13,5 мільйона, найбільше від усіх націй антифашистської коаліції. Повністю або частково було знищено 714 міст і 28 тисяч сіл. 7 мільйонів українців брали участь у війні у складі Радянської армії. Кожен другий з них не повернувся додому. Кожен другий з тих, хто повернувся, залишився інвалідом.

Хочу нагадати вам, що тут, у Батіні та Ілоку, знаходяться могили тисяч українських солдатів, які загинули за свободу Хорватії. Всі знають, що у звільненні народів колишньої Югославії брала участь Червона армія, але на жаль, мало хто пам’ятає, що то був Третій український фронт і що більше половини його бійців були етнічними українцями. Українці воювали не тільки на фронті у складі Червоної армії. Коли регулярні радянські війська відступили на схід, а Україна опинилася під німецькою окупацією, в країні, як і в Хорватії, зародився партизанський рух, який отримав масовий, всенародний характер, тож у боротьбу за час війни було включено близько півмільйона осіб.  Німці проти них мусили виділити 10 відсотків своїх військ на Східному фронті. Партизани знищили декілька сотень тисяч ворожих солдатів і офіцерів, близько 500 окупаційних гарнізонів.

З гордістю можу сказати, що я сам родом з партизанського краю, Чернігівської області на Північному Сході України. Обидва мої діди воювали у партизанських військах. Один загинув у перші дні окупації, другий вижив і завершив війну як солдат Першого українського фронту.

Шановні друзі,

Я б із задоволенням завершив свій виступ на святковій, радісній ноті. Але, на жаль, в Україні знову війна.  Ми стали жертвою агресії, причому з боку іноземної країни, яка була нашим найближчим союзником у боротьбі проти німецького фашизму. Сьогодні на території України, як і у Хорватії 25 років тому, відбувається страшна людська трагедія – онуки соратників, онуки братів по зброї стріляють один в одного як вороги. З тією різницею, що одні захищають свою землю, а інші прийшли, щоб повернути її у якусь нову імперію.

Але будьмо оптимістами. Історичний процес не можна повернути назад. Правда завжди перемагає, тому що найкращі люди кожного покоління за її перемогу своїми життями.

Тому сьогодні я повторюю слідом за воїнами правди часів Другої світової війни: смерть фашизму, свобода народу!

Посол України в Респудліці Хорватія

Олександр Левченко

лютий 2016