Наводимо повний текст спростування. 

Про зловживання історією заради виправдання сучасного злочину

Посол Росії Анвар Азімов продовжує дискусію про Другу світову війну. На цей раз він звинувачує у співпраці з фашистами партизанів УПА (Української повстанської армії), яка воювала і проти німецьких, і проти радянських окупантів, бо хотіла незалежної України. Будемо відвертими: послу взагалі не важлива історія, він намагається проштовхнути пропагандистську фальшивку, якою Росія хоче виправдати свою нинішню агресію проти України. Логіка -  повністю кульгава: якщо УПА була фашистською, а Україна її звеличує, це означає, що українці - фашисти, а значить, що російська окупація Криму і Донбасу це свого роду антифашистська боротьба!

У цьому псевдологічному ланцюзі бракована вже перша ланка, тому що УПА не воювала на боці Німеччини. Пан Азімов використовує старий радянський трюк: ототожнює Українську повстанську армію зі сформованими з українців колабораційними загонами у складі військ Третього рейху (таким був батальйон Nachtigal, про який згадує пан Азімов). У чому полягає різниця я поясню шановному пану послу на російському прикладі, щоб легше було зрозуміти ситуацію. На боці Гітлера воювала Російська визвольна армія генерала Власова, Російська народно-визвольна армія, дивізія «Russland», кавалерійська дивізія російських козаків і численні інші російські підрозділи у складі Вермахту і СС, всіх разом – біля півтора мільйонів солдатів! Проте все це не дає приводу зараховувати до фашистів і всю Червону Армію!

У статті пана Азімова є багато відверто неправдивих заяв. Неправда, що немає німецьких даних про антифашистську діяльність УПА. Ось один приклад, взятий навмання: "На Волині немає жодної місцевості, яка не була б заражена націоналістичними бандами. Діяльність банд набула таких форм, що вже можна говорити про збройне повстання". Хто не вірить німецькій розвідці, ось ще одне свідчення знаменитого генерала радянських партизанів Руднєва: "Націоналісти наші вороги, але вони б’ють німців».

Не тримається купи і звинувачення в тому, що фашисти завербували ідейного лідера УПА Степана Бандеру. Якби це було так, то він не провів би всю війну в німецькому концентраційному таборі, а нацисти не розстріляли б його братів. Між іншим, Нюрнберзький трибунал, на висновки якого посилається Анвар Азімов, не засудив УПА, хоча радянська сторона і докладала для цього великих зусиль. Не було підстав.

Твердження про те, що "нацисти, за допомогою так званих борців за Україну, почали справжній терор проти цивільного населення Криму, Рівного, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, Гомеля і інших населених пунктів" наводить на думку про те, що мій опонент погано знає географію України. УПА була сформована і діяла на території Західної України, і її загони не досягали Криму і міст на півдні і сході країни, про які згадує пан Азімов. Я припускаю, що це має стосунок до абсурдної тези сучасної кремлівської пропаганди про те, що російська армія своїм вторгненням у Крим і на Донбас врятувала місцевих жителів від націоналістичної різанини. Про щось таке Його Екселенція недавно вже заявляв у "Вечірньому листі".

Брудно грає Посол і тоді, коли вводить у публіцистичний текст колоритний літературний образ українця у народній вишитій сорочці, який під час погрому у Львові б’є євреїв металевим кийком. Погром спровокували нацисти, коли окупували місто, і його співучасниками дійсно стали місцеві покидьки, між ними, мабуть, і той негідник у сорочці. Проте Анвар Азімов не має права цього негідника робити символ моєї нації. Бо тисячі українців у вишиванках рятували євреїв, ризикуючи своїм власним життям, а багато євреїв пліч-о-пліч з українцями боролися в лавах УПА проти гітлерівців і сталіністів. 

Що стосується Волинської різні, то це дійсно трагічна сторінка українсько-польської історії, коли схрестилося дві армії, що призвело до вбивств десятків тисяч польських і українських цивільних осіб. Україна засуджує всі вчинені злочини, шкодує про безневинних жертв і робить все можливе для якнайглибшого примирення між двома народами. Але нехай російський посол залишить це питання нам і полякам. Тому що Росія тут не може виступати з позиції морального авторитету. Москва в першу чергу повинна щиро покаятися за розстріли біля села Катинь і в інших місцевостях понад 20 тисяч польських офіцерів, інтернованих у 1939 році. Катинська трагедія повторилася в 2010 році, коли в тій місцевості розбився літак з президентом Польщі Лехом Качинським і майже всіма державними чиновниками, які летіли, щоб поклонитися могилі розстріляних земляків. Багато хто в Польщі вважає, що обидві трагедії були замовлені з одного й того ж кабінету.

Російський посол, звичайно, помиляється, коли називає «каральними» батальйони "Азов" і "Айдар", які сьогодні борються з російськими військами на сході України, і приписує їм "жахливі злочини" проти місцевого населення. Безглуздо звинувачувати ці батальйони в загибелі людей, які постраждали 2 травня 2014 року в Будинку профспілок у Одесі, бо в той час ці загони не були ще навіть сформовані. Але навіть не це є в даному разі настільки важливим. На мою думку, офіційний представник країни-агресора взагалі не має права читати мораль воїнам, які на полі бою захищають свою батьківщину.

І, наприкінці, ще кілька слів про возвеличення фашистів. Тут я порадив би російському колезі, щоб він більше звернув увагу на свою Росію. Це, напевно, єдина країна, у якій встановлений 4-метровий пам'ятник гітлерівському генералові Петру Краснову – отаману всього російського козацтва, який перебував на службі нацистської Німеччини.

Посол України в Хорватії Олександр Левченко