І МИ, ТАК САМО ЯК ДЕХТО НА БАЛКАНАХ, ПЛЕКАЛИ МІФ ПРО «НАС І РОСІЯН», І СИЛЬНО ОПЕКЛИСЯ ОБ НЬОГО.

 13.11.2016

 

У розпал війни в Сирії, міграційної кризи, Брекзиту, недавніх виборів у США західне суспільство з відчутно слабшою увагою спостерігає за тліючим конфліктом в Україні.

Регіон на сході цієї держави і далі знаходиться під контролем сепаратистів, яких підтримує Росія, в той час як півострів Крим приєднаний до Росії. Шматування України на сьогодні найбільше цікавить самих українців, а лідери Європейського Союзу і США покладають надії на санкції, які вони ввели щодо Росії.

Через різні паралелі, які можна провести між балканськими країнами і Україною, посол цієї держави в Боснії і Герцеговині Олександр Левченко, який має резиденцію у Загребі, з великою увагою вивчає досвід як БіГ, так і РХ про післявоєнну відбудову. В розмові з «Фактором» Левченко перш за все говорить про сьогоднішню ситуацію в його батьківщині, а також торкається і міфів, які деякі балканські країни плекають щодо Росії, що, за його словами, є позицією, яка дорого коштувала самим українцям.

ФАКТОР: Серед громадськості часто згадуються Мінські домовленості як умова ЄС для припинення санкцій проти Росії, а також як спосіб вирішення конфлікту в Україні. Що по суті передбачають ці домовленості, які підписали обидві сторони, і через що вона дотепер не реалізована?

ЛЕВЧЕНКО: Мирні домовленості були підписані у Мінську в лютому 2015 р. Вони стосуються українських територій східного регіону Донбас, який окупувала Росія, і передбачають такі кроки: повне припинення вогню, виведення важкого озброєння, виведення іноземних військ (дипломатично не згадується, чиї це війська, але єдиними іноземними військами на Донбасі є російські), повернення Україні контролю над її кордоном, звільнення всіх полонених, амністію, проведення на Донбасі місцевих виборів у відповідності до українського законодавства, конституційну реформу, яка передбачала б децентралізацію України і спеціальний статус окремих частин Донбасу, вільну доставку гуманітарної допомоги і розвиток соціально-економічних зв’язків.

Тобто ці заходи можна поділити на безпекові, політичні і соціально-економічні. Якщо ж ми подивимось на них в цілому, то побачимо, що по суті вони являють собою план звільнення Донбасу від російської окупації і його повернення під контроль Києва. Це одночасно є й відповіддю на запитання, чому Росія саботує повну реалізацію Мінських домовленостей.

А для чого вона тоді взагалі їх підписала? Через санкції і в надії на те обдурити Захід. Для КГБ-істської верхівки Кремля переговори – це не пошук компромісу, а спеціальна операція з обману суперника. Підписавши домовленості, Росія трактує їх у свій специфічний спосіб. Скажімо, російська пропаганда підіймає страшний шум через те, що Україна не провела місцевих виборів на окупованих територіях. При цьому вона повністю ігнорує той факт, що сама Росія не вивела своїх військ з окупованих території. Чи хтось при здоровому глузді може уявити собі вільні демократичні вибори під контролем  чужої окупаційної армії? Але Москву це не хвилює: давай, давай вибори! У Мінських документах дійсно не визначена послідовність виконання домовленостей. Але це не означає, що Україна повинна зараз здійснити суїцид. Ми вимагаємо, щоб спершу були виконані безпекові пункти, що створить передумови для виконання політичних. Зрештою, абсурдність російської вимоги недавно визнала і Рада Європи, а кілька днів тому саміт Нормандської четвірки (Німеччина,  Франція, Україна, Росія) констатував, що необхідно скласти дорожню карту реалізації Мінських домовленостей. Усупереч усім недолікам, Мінський процес все-таки є необхідним, бо альтернатива йому – це велика війна. Захід лише має взяти до уваги те, що Росія грає нечисто, і відповідно до цього приймати рішучі контрзаходи.

ФАКТОР: Чи вважаєте Ви, що санкції, які ЄС застосував до Росії, є ефективними?

ЛЕВЧЕНКО: Навіть не сумнівайтесь - вони ефективні. На початку вони здавались м’якими і нерішучими. Так їх сприймали ми, так їх з презирливою насмішкою зустрів і Кремль. Але виявилось, що вони розраховані на довгу дистанцію, і сьогодні їхнє скасування є одним з головних завдань російської дипломатії. Санкції – це єдиний спосіб приборкати агресію Кремля у мирний спосіб.  У довгостроковій перспективі економічні можливості Росії мають бути настільки підірваними, що економічне утримання окупованого Криму і Донбасу стане для них непідйомним тягарем. Москва врешті-решт опиниться перед вибором: або вихід з окупованих територій, або колапс цілої держави. 100% що вона вибере перший варіант, хоча, найбільш вірогідно, це відбудеться вже без Путіна.

ФАКТОР: Яка ситуація сьогодні на Донбасі? Чи триває «гібридна війна», як Ви її назвали, чи й далі гинуть солдати?

ЛЕВЧЕНКО: Єдине реальне досягнення Мінських домовленостей – це припинення великих боїв, в яких з обидвох сторін гинули сотні солдатів. Також не використовується масово важка артилерія і ракетні системи. Але це аж ніяк не означає, що на донбаському фронті запанував мир. Війна триває, окупація триває, і люди гинуть кожного дня. Російські сили порушують припинення вогню 50-60 разів на день. Скажімо, від 1 січня до 31 серпня ц.р. вогонь по наших позиціях відкривали 12 тисяч разів, причому не тільки з автоматів і кулеметів, але й з мінометів і гармат. З часу підписання домовленостей загинуло вже тисячу українських військовослужбовців. Хіба це справжній мир? На жаль, Мінськ до певної міри приспав увагу міжнародної спільноти, журналісти майже перестали писати про події в нашій країні, - очевидно, що малі жертви для них більше не цікаві. Проте війна в географічному центрі Європи не зникла, вона тут, відразу поруч з вами. І вона є надзвичайно небезпечною, бо постійно загрожує великою ескалацією.

ФАКТОР: Окремі аналітики стверджують що мета російського президента Володимира Путіна – підтримувати в Україні постійний конфлікт низької інтенсивності, який не спровокував би міжнародної реакції, але не дав би Україні можливості стабілізуватися і рушити шляхом серйознішого відновлення і розвитку?

ЛЕВЧЕНКО: Це правда. Щоб краще зрозуміти ситуацію, треба мати на увазі, що окупована частина Донбасу є зовсім не тим, що Путін спочатку задумав. Це тільки частинка його невдалого плану. А планував він захопити всі східні і південні області України і так забезпечити Росії сухопутній шлях до анексованого Криму. Але план провалився, росіяни застрягли на Донбасі, і тепер з цієї невдалої ситуації намагаються витягнути якомога більше користі для себе. Покинути Донбас вони не можуть, бо тоді на порядок денний вийде питання Криму, а повернення цього півострова, з якого пропаганда вже зробила міфологічний подвиг нового російського царя, означав би його безсумнівну ганьбу і падіння. На великий наступ вони не можуть наважитись через страх перед реакцією Заходу. Тому вони вибрали тактику тліючої війни. Цим вони розраховують виснажити Україну швидше, ніж виснажаться самі. А найкращий  вихід для них був би обманути міжнародну спільноту і спільно з нею все ж примусити Київ погодитись на місцеві вибори  під російською окупацією. Це означало б легітимізацію сепаратистських Донецької і Луганської республік, які б офіційно належали Україні, а фактично – Росії. З їхньою допомогою Москва б вільно могла блокувати всі кроки суверенної України, спрямовані до ЄС і НАТО. Але такого задоволення Кремлю ми нізащо не дамо.

ФАКТОР: Яка ситуація в Криму, зокрема, у ставленні до меншин, таких, як кримські татари, які вже пережили достатньо бід за часів Радянського Союзу?

ЛЕВЧЕНКО: Ситуація на анексованому півострові є справді похмурою. Тепер Крим це вже не улюблений курорт, а величезна військова база. Цивільне населення на військових базах, як відомо, є зайвим. Тому його проблеми мало хвилюють Кремль, а проблеми серйозні.  Крим значною мірою відрізаний від постачання з материкової України, також він опинився в міжнародній ізоляції. Крім російських, жоден іноземний літак не приземляється, жоден корабель не входить в його порти. Російські паспорти, які насильно видає окупаційна адміністрація, ніхто не визнає, і люди не можуть подорожувати по світу. Економічна ситуація є кризовою через відсутність туристів, проблеми з постачанням і ізоляцію.   

Суспільна ситуація є також надзвичайно тяжкою. Життя на окупованому півострові перебуває під посиленим контролем російських таємних служб. Найбільше переслідуються кримські татари, автохтонний народ Криму, який і раніше сильно постраждав від московського режиму. В 2015 р. безслідно зникло 23 татарських активісти, багато їх засуджені у сфабрикованих процесах як «сепаратисти». Заборонено представницький орган кримських татар Меджліс, що є спробою обезголовити цілий народ. Один з лідерів Меджлісу Улмі Умеров був заарештовани і запроторений у психіатричну лікарню в кращих традиціях сумнозвісного КГБ, іншим лідерам заборонений в’їзд у Крим. Проведено погром національних ЗМІ, газети і телебачення втекли у Київ. Татар переслідують і через мусульманську релігію, обшуки в мечетях є звичайною практикою, а будь-яка релігійна література «неросійською» мовою може бути проголошена ісламістською.  

Україна докладає зусиль для захисту людських, національних і релігійних прав у Криму. Велике значення буде мати і резолюція «Ситуація щодо людських прав в Автономній Республіці Крим і в місті Севастополь (Україна)», яка має бути прийнята на ГА ООН.

ФАКТОР: Яка позиція України щодо ймовірного вступу до ЄС? Які кроки робить Ваша держава, і чи досягнуто якогось поступу в цих питаннях?

ЛЕВЧЕНКО: Європейська інтеграція є головною зовнішньополітичною метою України. Революція на Майдані в 2013 р. почалася якраз із метою оборонити наш європейський вибір, і Росія напала, щоб нас не випустити в Європу з-під свого контролю. Тому сьогодні українці воюють не тільки за свободу своєї батьківщини, але й за своє європейське майбутнє.  Відразу після перемоги Майдану ми підписали з ЄС Угоду про асоціацію, що є величезним досягненням, до якого ми йшли десять років. Найближчим часом очікуємо скасування віз ЄС для українських громадян, що також стане нашою великою перемогою.

Проте не все є таким рожевим. Наприклад, результати референдуму в Голландії цього року були проти ратифікації Угоди про асоціацію, а це може заблокувати рішення усіх інших 27 країн, які цю Угоду вже ратифікували.  Ми можемо скільки завгодно дискутувати про те, що виборці  були зманіпульовані і дезінформовані, але що маємо те маємо, і тепер  і ми, і вся Європа шукаємо якесь компромісне рішення.

Але в цілому євроінтеграція для нас перш за все - це величезна праця над реформами у всіх сферах життя. Якраз це є стрижнем внутрішніх процесів у сьогоднішній Україні. Зрозуміло, у всьому нам допомагає і сам ЄС.

ФАКТОР: Стосовно політичних обставин в БіГ, напевно, Ви спостерігали за референдумом про День Республіки Сербської, який відбувся в меншому ентитеті. Консенсус представників ЄС і США був таким, що референдум є протиконституційним і нелегальним, і тільки Росія виокремила свою думку і підтримала референдум в Республіці Сербській, а також і Милорада Додика, який західними посольствами був охарактеризований як один з головних винуватців ускладнення політичної ситуації в країні.

ЛЕВЧЕНКО: Україна не оприлюднювала офіційної позиції стосовно референдуму про День РС, але ми у всьому підтримуємо позицію міжнародної спільноти, спрямовану на стабільність і єдність країни та на подальше примирення її народів. А згаданий референдум, за міжнародною оцінкою, був неконституційним. Війна в БіГ була не тільки надзвичайно кривавою і жорстокою, але й багато в чому ірраціональною. Вона просто не повинна була статися, проте десятки тисяч людей загинули. Я впевнений, що сьогодні в БіГ всі повинні оберігати мир як найбільшу дорогоцінність і захищати його від будь-якої загрози.

ФАКТОР: Росія на Балканах присутня через нафтовий сектор, медійний сектор та через міцні політичні й історичні зв’язки з окремими Балканськими країнами, перш за все з Сербією. Чи вважаєте Ви, що на Балканах діє російське лобі, яке серед іншого підриває інтереси України та змінює сприйняття конфлікту у Вашій країні за допомогою ЗМІ? Чи можете Ви навести якісь приклади, які підтверджують, що рука Кремля дісталася і до Балкан?

ЛЕВЧЕНКО: Росія веде не тільки  «гарячу» війну проти України, але й так звану «гібридну» війну проти Заходу, який протистоїть імперським амбіціям Кремля. Його метою є за допомогою пропаганди, шпигунства, економічної експансії, корупції, провокацій і тероризму призвести до послаблення єдності, або навіть і розпаду ЄС і НАТО. Зараз ситуація є дуже нестабільною, а якщо Кремль вирішить, що настав час Європі вибухнути, то він знає, де її порохова бочка. Тому Балкани є стратегічним напрямком російської підривної діяльності. Тим більше, що в цьому регіоні  він має старі зв’язки і дружні стосунки, перш за все у православних країнах. Дружба – це прекрасно, але зараз Москва безсоромно нею зловживає.

Підтвердження того, що рука Кремля досягла до Балкан, кожного дня дає саме життя. Найпереконливішим є невдала спроба путчу у день виборів 16 жовтня у Чорногорії, яка наважилась вступати в НАТО,. Сценарій нам, українцям, добре відомий, відразу відчувається російський почерк. Невідомі військові у формі чорногорського спецназу захоплюють  приміщення Парламенту – це ми вже бачили у 2014 році в Криму. Хтось провокативно стріляє у протестувальників – це нам відомо по Києву і Одесі. Зверніть увагу на те, що росіяни організували операцію з території дружньої Сербії, чим їй, між іншим, завдали великої образи. Белград рішуче відмежувався від злочину і вигнав декількох російських шпигунів, але фактом залишається те, що вони переплутали сербську територію зі своєю  власною. І це українцям також добре відомо.  Дякувати Богу, що змова була вчасно викрита, бо інакше на Адріатиці вже палало б кризове вогнище, таке, як у Криму чи на Донбасі.

У БіГ російський вплив є, безперечно, дуже сильним у Республіці Сербській. І це виражається не лише в саботуванні постачань амуніції для України, але й у підтримці російської окупації Криму, що на загальноєвропейському тлі виглядає зовсім небажано. Я не помилюся якщо до прикладів російського впливу зарахую і нещодавній референдум.   

ФАКТОР: Як Ви оцінюєте сприйняття  і підтримку народами Балкан українського народу в конфлікті на Сході країни? Багато народів солідарні з позицією українців і підтримують вашу боротьбу, проте є й такі, які стверджують, що Україна «введена в оману» обіцянками ЄС і США.

ЛЕВЧЕНКО: Будь-яке узагальнення є умовним, проте деякі тенденції  все ж чітко проглядаються. Найбільшу підтримку Путін має там, де століттями плекався міф «нас і росіян…». Ми його теж довго плекали, і нам це, зрештою, вилізло боком. В інших країнах громадська думка однозначно на стороні України.

Це правда, що багато хто, і не тільки на Балканах, але й у Європі, дотримуються думки про те, що мова йде про конфлікт двох суперсил - Америки і Росії, а Україна й усі решта – лише пішаки в тій грі. Ця думка є хибною у своїй основі, бо зрівнює агресора  і того, хто агресію засуджує, а крім того, заперечує саму можливість третіх країн самим вирішувати свою долю. Україна отримала політичну і фінансову допомогу від Заходу, але зброю ми не отримали, а про союзницькі війська і мова не йде. Ми самі на полі бою ціною десяти тисяч життів зупинили російського військового монстра. Це щодо того, пішаки ми чи ні. 

ФАКТОР: Чи можете Ви взяти певні уроки у Західних Балкан про те, як почати відновлення країни після війни?

ЛЕВЧЕНКО: Гарне запитання! Саме цим ми активно займаємося. Вивчаємо, перш за все, досвід Хорватії, де військовий сценарій 90-х років дуже схожий на наш сьогоднішній. Згадаю лише опіку над біженцями, мирну реінтеграцію окупованих земель, організацію місцевих виборів в умовах війни, документування військових злочинів, амністію колаборантів, соціальну адаптацію ветеранів, подолання посттравматичного синдрому, розмінування територій та багато інших тем. Без сумніву - особливу увагу потрібно звернути і на воєнний та післявоєнний досвід Боснії і Герцеговини.   

 «Антонов» буде працювати з Американцями

 Війна – це завжди шок, серед іншого і економічний. Російська агресія завдала нашій економіці величезної шкоди, бо Донбас був якраз одним з найсильніших промислових регіонів нашої держави. Зараз промисловість там практично паралізована, багато підприємств знищено, а численні фабрики окупанти демонтували і вивезли в Росію, тобто, вкрали їх. Проте ми зуміли пристосуватися і зараз навіть збільшили виробництво на 2-3% в порівнянні з минулим роком. Безробіття становить 9,5% працездатного населення, що менше, ніж в багатьох європейських державах.

А що стосується припинення виробництва літаків «Антонов» - то це чутки. Правдою є те, що завод «Антонов» більше не купує російських запчастин, натомість ми вже підписали угоди про їх постачання з фірмами з Європи, США і Канади. Я думаю, що українські літаки з запчастинами від General Electrica, CMC Electronics, Zodiac Aerospace, Dowty та інших фірм будуть продаватись ще краще, ніж дотепер. Зараз «Антонов» починає виробництво нової моделі Ан-178, яка вже викликала великий інтерес у світі, - сказав Левченко.

 

Олександр Левченко, Посол України в Боснії і Герцеговині