Усупереч твердженням очільників Російської Федерації про те, що Чорноморський флот Росії, який базується на території Криму, не втручається у внутрішні справи України, а російських спеціальних військ в Криму немає взагалі, факти є неспростовними: Москва справді здійснила військову агресію проти України, чим порушила всі можливі норми міжнародного права, включаючи Статут ООН, Будапештський меморандум, згідно з яким саме Росія разом із іншими ядерними державами є гарантом безпеки та територіальної цілісності України, а також Великий договір про дружбу між Україною та Російською Федерацією, у якому визнано сьогоднішні державні кордони.

Росія літаками та морським шляхом перекинула в Крим щонайменше 6 тисяч озброєних спецпризначенців, які разом із військовослужбовцями російського Чорноморського флоту заблокували всі частини нашої армії, прикордонні пости, зайняли аеродроми та всі українські й регіональні державні інституції, включно з парламентом і Урядом автономії. Замість легітимної влади поставлено свого, «ручного» прем’єр-міністра Криму, а також оголошено «референдум» про передачу півострова Росії. За ці рішення кримський парламент проголосував, схоже, без кворуму, без присутності громадськості й журналістів, зате з допомогою присутніх російських військових, озброєних автоматами.

Свою тиху агресію Росія супроводжує добре організованою кампанією дезінформації з метою дезорієнтації міжнародної спільноти й ослаблення її реакції.

Особливо цинічно звучать запевнення російської сторони про миролюбне й дружнє ставлення до України та повагу до її територіального суверенітету. Фрази про те, що дозвіл парламенту РФ на використання Збройних сил Росії на території України «не означає, що таке право буде відразу ж реалізоване», є повністю абсурдними, оскільки російські війська вже тут.

Заспокійливі заяви про те, що не йдеться про від’єднання Криму від України, також викликають тільки посмішку. Адже в російському парламенті підготовано проект закону, за яким будь-яка частина території іншої держави може бути прийнята до складу РФ за результатами референдуму жителів цієї території або ще простіше – «на прохання органів державної влади певної частини іноземної держави». У Пояснювальній записці до проекту закону прямо визнається, що мова йде саме про Україну та Крим.

Росія посилається на міжнародно визнане право націй на самовизначення. Однак це лише маніпуляція з поняттями. Населення Криму не є окремою нацією, яка проживає на своїй історичній території, а лише населенням – надзвичайно мультинаціональним, різнокультурним та багатомовним за своїм складом. Тобто право нації на самовизначення підмінюється правом території, що ставить під загрозу загальний світовий порядок. Між іншим, єдиним автохтонним народом Криму є кримські татари, які масово підтримують єдність з Україною.

Російська сторона висловлює своє стурбованість ситуацією з «російськомовним населенням», якому начебто нова влада в Києві забороняє говорити російською. По-перше: такої заборони немає і не може бути, хоча б тому, що навіть більшість киян використовують російську мову. По-друге: етнічні росіяни в Криму становлять 58% населення і мають 90% шкіл російською мовою. Російською мовою також викладають на всіх факультетах, російська мова абсолютно домінує у всіх засобах масової інформації. Лицемірність турботи про права національних меншин стає ще більш явною, якщо взяти до уваги те, що 2 мільйони етнічних українців в Росії взагалі не мають жодної державної української школи.

Одна з неправдивих тез, яку активно використовує пропаганда, це представлення української влади в Києві, як і всіх учасників демонстрацій на Майдані, «націоналістами», «фашистами», «екстремістами» і «антисемітами». Складається враження, що деякі політики в Москві ще й сьогодні вважають всіх українських патріотів фашистами. Однак на київському Майдані стояли звичайні громадяни, не лише етнічні українці, а й етнічні росіяни та представники інших національностей, половина з яких були якраз тими «російськомовними», яких сьогодні збирається «захищати» Кремль. Обвинувачення в антисемітизмі виглядає взагалі абсурдним, якщо взяти до уваги, що нова українська влада призначила на посаду керівника Дніпропетровської області Ігоря Коломойського, який також є Головою Європейської єврейської ради.

Неправдивими є також ствердження, що 143 тисячі українських громадян подали запит на отримання притулку в Росії. Дані Прикордонної служби України говорять про те, що кількість людей, яки перетинають кордон, не перевищує звичайної норми й немає жодних причин їх вважати біженцями. Тому і Центри для біженців, які вже підготувала російська сторона, залишаються порожніми.                                

Посольство України в Загребі упевнене, що кампанія дезінформації не введе в оману міжнародну спільноту і її відповідь на вторгнення Росії в суверенну Українську державу буде рішучою, консолідованою та ефективною. Активна реакція усього демократичного світу може усунути загрозу війни й примусити Москву зупинити агресію.

Посольство України в Республіці Хорватія та Боснії і Герцеговині