«Ослободженє» від 24.03.2014 р. «Кремлю абсолютно ніхто не вірить»

 

Ніколи не міг би собі уявити, що колись переживу щось на кшталт того, що переживаю зараз, а саме: що Росія, наш «стратегічний партнер» і «гарант безпеки», і, країна (без краплі іронії) з якою нас пов’язує багатовікова дружба, нападе на Україну і я, в якості українського посла, буду вести полеміку зі своїми російськими колегами. Але я їм також не заздрю. Вони зараз мусять «завжди з посмішкою» виправдовувати агресію своєї держави проти братського народу. Справді не знаю, кому з нас важче, в мене принаймні совість чиста.

21 березня у «Ослобоженє» з’явилось велике інтерв’ю посла Російської Федерації у БіГ А.Боцан-Харченка «Крим не є прецедентом, але Косово таким є», в якому він  достатньо ясно, а подекуди й іронічно, представляє низку російських пропагандистських тез щодо анексії українського Криму.

Повинен сказати, що у московської пропаганди стоїть практично нездійсненне завдання, оскільки віроломство та безсоромність порушення міжнародного права є настільки очевидними, що немає шансів ввести в оману світову громадськість. Кремлю абсолютно ніхто не довіряє, він перебуває під дією політичних та економічних санкцій, які можуть перерости в ізоляцію. А моральна ізоляція з боку всієї міжнародної спільноти вже на дії.

В ситуації коли немає аргументів на виправдання злочину (єдиними аргументами є газ та ядерна зброя), російська пропаганда використовує досить грубий трюк, а саме, без жодних доказів заявляє і вперто повторює одну і ту ж неправду, яку сама вигадала: окупація й анексія Криму відповідають міжнародному праву, «референдум» в Криму є легітимним, нова влада в Україні не є легітимною, до влади в Києві прийшли фашисти, біле є чорним, а чорне є білим і таке інше в тому ж дусі.

Але полеміка є полемікою. Через те, я зобов’язаний відповісти на «тези» свого опонента посла.

На самому початку інтерв’ю пан Боцан-Харченко перераховує правові «докази» легітимності приєднання Криму до Російської Федерації. Тут є і так званий кримський референдум, тут є і підписання угоди між Росією та «незалежною» державою Крим. Тут є і позитивне рішення Конституційного суду Росії, і зрозуміло, підтримка надана російському президентові з боку російського парламенту та уряду. Хто б сумнівався! Чи був хоча б один орган Третього рейха проти аншлюсу Австрії і окупації Чехословаччини? Перепрошую, якщо Росія права, де тоді підтримка ООН, інших міжнародних організацій, демократичних держав світу? Немає та не може бути.

Що стосується кримського «референдуму» щодо приєднання Криму до Росії, то він є справжнім рекордсменом Книги Гіннесу у перекручуванні норм міжнародного права. По-перше, він суперечить конституційним нормам України та власне Криму, що вже достатньо щоб його результати були скасовані. Крім того, його було оголошено та проведено в умовах російської окупації, що всю цю історію в цілому перетворює на фарс. Від оголошення до голосування пройшло всього 10 днів, агітація була лише російська, українські телевізійні канали були відключені. Не були присутні на референдумі незалежні спостерігачі та журналісти. Власне результати референдуму просто дивують: 83% явки та 96,6% голосів «за Росію». Почерк нам відомий! Саме так «голосували» у колишньому СРСР із заздалегідь визначеними цифрами результатів. Єдине, у ті часи партійні фальсифікатори були набагато досвідченіші. А зараз, скажімо, у Севастополі голосувало на 88 тисяч осіб більше, ніж взагалі проживає в тому місті, і становить 123% від кількості загального населення. Кримські татари (13 % населення) організовано бойкотували референдум, між тим, відповідно до «офіційних даних» їх явка становила 40%. Про те як голосували етнічні українці (24% населення) не буду вже й говорити. Якщо «референдум» був таким, чого варті тоді його результат та подальше підписання угоди щодо входження Криму до складу Росії?

Що стосується нелегітимності нинішньої української влади, то це лише виправдання уникнення діалогу з Києвом, оскільки агресору діалог з жертвою лише заважає. Нинішня влада насправді була сформованою в результаті народної революції, але у повністю легітимний спосіб. По-перше, склад парламенту, який був сформований ще у 2012 році залишився той самий. Єдина зміна, яка відбулась, це формування нової демократичної більшості. Коли 18 та 20 лютого безпекові підрозділи вбили близько ста учасників демонстрацій на Майдані, депутати парламенту від Партії регіонів, які були до того лояльні президенту Януковичу, перейшли на бік опозиції з метою зупинити подальше кровопролиття. Янукович, який залишився без підтримки та руки мав забрудненні кров’ю, втік в Росію. В такій ситуації депутати обрали нову владу замість старої, яка подала у відставку ще у січні. Виконуючим обов’язки президента строго у відповідності до Конституції став Голова парламенту Олександр Турчинов. Перепрошую, але після всіх цих подій стверджувати, що кат власного народу Янукович ще залишається президентом України є верхом цинізму.

А крім того: навіть якщо у будь-якій країні влада й сто разів є нелегітимною, хіба це може слугувати підставою, щоб відгризти шмат чужої території? Навіщо тоді всі ці розмови про чисто внутрішні справи України, коли йдеться про зовнішню агресію з боку Росії?

Повним абсурдом є твердження, що до влади прийшли право-радикальні, або фашистські сили. Ядром нової влади є ті демократичні сили, які увійшли до парламенту у 2012 році і перебували в опозиції по відношенню до президента Януковича. «Правий сектор», яким Росія лякає світ, був сформований не так давно на Майдані як відповідь на брутальні репресії поліцейських підрозділів, а в політичному спектрі України є маргінальною і невпливовою силою.

 Не відповідає дійсності й те, що протести організовував Захід і, що в ньому брали участь екстремісти і фашисти. Давайте, спробуйте штучно організувати протести, на які виходять мільйони людей і які тривають декілька місяців день і ніч на морозі до 30 градусів нижче нуля і ще з ризиком, що тебе поб’ють, захоплять в заручники, заарештують або вб’ють. Де ви знайдете стільки екстремістів, націоналістів, нацистів, русофобів і антисемітів? Ні, на Майдані не вони стояли, а стояв сам український народ. Це були звичайні люди, які хотіли жити в справедливому, демократичному суспільстві, і щоб їх держава не зійшла зі шляху європейської інтеграції. Це були не лише етнічні українці, але й росіяни, євреї, татари й представники інших народів. Щонайменше половина людей на Майдані представляла те саме «російськомовне населення», яке зараз Кремль начебто готовий захищати. Першими загиблими від рук поліції були вірменський юнак і білорус. Який націоналізм? Який фашизм?

Справжньою логічною головоломкою є використання ситуації з Косово як виправдання від’єднання українського Криму. Питання в тому, що сама Москва не визнає незалежність Косово. Так виходить, що Росія може анексувати Крим, оскільки Захід відібрав Косово у Сербії, але при цьому Захід не мав тоді права, а Росія зараз має повні права. Це ще можна було б зрозуміти, як певне покарання, якби Україна визнала Косово, але ж Україна як і Росія не визнала Косово. Де тут логіка?

Наприкінці інтерв’ю посол Боцан-Харченко відкрито критикує санкції, які Європа запровадила проти окремих чиновників Російської Федерації. «Це виглядає як анекдот і викликає посмішку». Це єдине в чому я згодний зі своїм російським колегою.  Гадаю, що Європейський Союз повинен звернути увагу на його оцінку і запропонувати більш дієві санкції, які б змусили Кремль зупинити агресію.