Пише Олександр Левченко, Посол України в Хорватії

Російська агресія на Україну триває вже майже два місяці, але ще й досі психіка не може повністю усвідомити те, що все це відбувається в реальності, а не є якоюсь неякісною фантастикою в жанрі антиутопії. Все занадто абсурдно і нелогічно. Чому саме зараз, а не тоді, коли розпався Радянський Союз? Чому Росія поставила на кін свою репутацію, якщо тільки-но повернулась до клубу найвпливовіших держав? Чому з таким войовничим натхненням напала на народ, який сама завжди вважала найближчим другом?

Розмовам про захист прав «російськомовного населення» у світі вже давно ніхто не вірить. Аналітики говорять про приховані мотиви: про забезпечення військової домінації на Чорному морі, про поклади газу і коротші маршрути поставок енергентів в Європу. Все це правда, однак не найголовніша.

Головна причина агресії знаходиться поза межами раціональної політики, і це «російський імперський міф». Через історичні причини Київ і Україна в тому міфові займають ключові позиції. Московську державу було створено після монгольської навали на північно-східній частині величезної середньовічної держави Русь, столицею якої був саме Київ. Тому московські царі завжди приписували собі славу Київської Русі, а на початку 18 століття Петро І і офіційно змінив назву Московія в Росія, для того щоб вона стала єдиним спадкоємцем давньої київської держави. Протягом століть Москва підкорила десятки великих і малих народів та стала найбільшої імперією, однак Київ і Україна завжди залишались міфічною основою її величі.

У 1917 році російська монархія рухнула під ударом революції більшовиків. Однак, як би «червоні» та «білі» не були протиставлені ідеологічно, одна річ в них була спільною – російський імперський міф. Лише через п’ять років після колапсу імперія пережила свою реінкарнацію у вигляді Радянського Союзу, однак і він розпався у 1991 році.

Розпад радянської імперії багато росіян сприйняли як трагедію і національне приниження. Володимир Путін назвав розпад СРСР найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Коли Ангела Меркель нещодавно заявила про те, що Путін втратив зв’язок з реальністю, вона влучила у саму суть проблеми. Виглядає так, що російський лідер перебуває у своїй власній реальності, в якій саме він піднімає Росію з колін, перетворює її на супердержаву і, що найголовніше, повертає їй втрачені землі.

До сьогоднішнього дня відновлення царства відбувалось мирними засобами. Паралельно реалізувалися дві концепції. Одна є культурологічною, під назвою «Російський світ», яка означає, що до сфери впливу Москви належать всі країни, де є росіяни, російська мова і православ’я. Друга є політично-економічна і називається «Митний союз», до якого вже приєдналися Росія, Білорусія і Казахстан. Не вистачало лише України, яка за розмірами і значенням була другою республікою колишнього СРСР і без якої не може вижити міф про нову імперію.

Між тим Україна визначилась за шлях до ЄС. Це спровокувало значний тиск Москви на Київ, зокрема напередодні підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, яке було заплановане на 29 листопада 2013 року. Москві вдалося цьому перешкодити: за тиждень до підписання президент Віктор Янукович неочікувано відмовився укласти угоду з Брюсселем. Кремль, здавалось, отримав блискучу перемогу, однак цей тріумф зіпсував український народ. Українці рішення Януковича сприйняли як зраду європейської перспективи. На Майдан в Києві вийшли сотні тисяч людей, які стояли там всю зиму, витримали холод, міліцейські побиття й розстріли і зрештою перемогли.   

Саме Майдан є іншою головною причиною, яка спонукала Москву до агресії. Російська правляча номенклатура після розпаду СРСР досить швидко виробила засоби, які при формальному дотриманні всіх демократичних ритуалів дають можливість зберегти владу та гіпер-збагачення шляхом корупції.

Щось схоже за підтримки Москви намагалася зробити у 2004 році і українська верхівка. За рахунок грубих фальсифікацій вона переможцем президентських виборів оголосила Віктора Януковича. Однак на Майдані відбулась «Помаранчева революція», під час якої народ виборов свою свободу. Кожний автократ знає, що свобода є дуже заразною річчю. Тому президент Путін ненавидить будь-які «кольорові революції» й дуже їх боїться. Новий Майдан 2013-2014 років для Кремля став ще більшою катастрофою. В останній момент Україна фактично вислизнула з рук і рішуче рушила до Європи (прощавай мріє про відновлення імперії!), а успіх революції українців може надихнути і росіян. Для того, щоб врятувати ситуацію, Кремль вирішив застосувати силу. Крим окупований, російські спецпризначенці дестабілізують ситуацію на Сході України, а на наших кордонах розміщено величезне військо.

Наївно було б вважати, що мова йде про якийсь місцевий конфлікт між Україною і Росією. Ідеться про глобальні речі – про відновлення імперії і про захист псевдодемократичної системи від розширення справжньої демократії.

Відновлення імперії означає, що Крим лише початок. Безпосередньо під загрозою опинилися не лише Україна, а й всі пострадянські держави та країни колишнього радянського блоку. Крім цього, Росія має амбіції знову диктувати свої умови світу, а в Криму вже довела, що заради досягнення своєї мети вона готова порушити всі норми міжнародного співіснування. Що стосується брехливої та справжньої демократії – це є протистоянням цивілізаційних цінностей. Лінія фронту цієї боротьби сьогодні проходить через Україну, але від її результатів залежить майбутнє всієї Європи та багатьох країн світу. Глобальний виклик вимагає глобальної відповіді. Агресію Росії може зупинити лише рішуча, узгоджена та дієва реакція Європейського Союзу, США та всієї міжнародної спільноти. Прийшов час зрозуміти, що ніхто сьогодні вже не може насолоджуватися миром і комфортом, ми всі під загрозою.