«Ютарні лист» від 07.04.2014 р. «Агресія Росії як нова світова реальність»

Коли я побачив в «Ютарньому листі» інтерв’ю Посла Російської Федерації Роберта Маркаряна про Крим, я вже наперед знав всі його головні тези.

В ситуації, коли немає аргументів для виправдання злочину, російська пропаганда використовує досить грубий трюк, тобто без будь-яких доказів доводить, а потім постійно повторює одну й ту ж саму брехню, яку сама ж і вигадала: окупації і анексії Криму не було, однак, в той же час це було у відповідності з міжнародним правом, Крим є виключно російською територією, «референдум» в Криму є легітимним, нова влада в Україні не легітимна, Косово виправдовує Крим, чорне є білим, біле є чорним і подібне в тому ж дусі.

Посли Росії у всьому світові вправно поширюють ці «докази», і інтерв’ю пана Маркаряна також не стало виключенням.

Мене досить здивувало те, що й досі використовується ствердження про відсутність російської військової інтервенції в Крим, а всі російські військові знаходяться на півострові виключно в рамках угоди про базування Чорноморського флору Російської Федерації. Якщо російські військові загони познімали з уніформ формальні ознаки російської армії це ніяк не може означати, що це не російські військові. Крім того, угода про базування у Севастополі російського морського флоту передбачає присутність флоту, а не спецпризначенців, і зовсім не передбачає, що ці представники спецпідрозділів мають пересуватися поза межами своєї бази, окупувати столицю і інші населені пункти півострова, захоплювати будинки кримського парламенту і уряду, ставити російську «маріонетку» прем’єром, блокувати і захоплювати українські військові частини.

Також наївно звучить теза про те, що неможна говорити про російську інтервенцію, оскільки «не було жодного пострілу». Третій рейх здійснив аншлюс Австрії і окупацію Чехословаччини також без пострілів, однак хто б сьогодні насмілився стверджувати, що то не була інтервенція? Крім того, в Криму таки лунали постріли.

Говорячи про кримський «референдум» про приєднання Криму до Росії, так ця ситуація повністю заслуговує на внесення її до Книги рекордів Гіннеса за порушення міжнародного права. Відповідно до Конституції України її адміністративні одиниці не мають право на самовільне від’єднання від держави. Від призначення «референдуму» до його проведення пройшло лише 10 днів, агітація була лише російська, українські телеканали були відключені. Не були також допущені незалежні спостерігачі і журналісти. Але результати «референдуму» справді вражають, в чому я погоджують з російським Послом: 83% населення взяло участь і 96,6% голосів «за Росію». Це дуже нагадує комуністичні вибори за часів СРСР або у сьогоднішній Північній Кореї. Немає сумнівів, що результати були «намальовані» в Кремлі задовго до голосування. Відмінність полягає лише в тому, що партійні фальсифікатори були більш професійними. А зараз, скажімо, в Севастополі голосувало на 88 тисяч осіб більше ніж їх проживає у місті, цілих 123%! Кримські татари організовано бойкотували «референдум», однак, відповідно до «офіційних даних», їх 40% вийшло на голосування (реально не більше 0,5% - ось вам вимір фальсифікації!). Як голосували етнічні українці (24% населення) не уточнюється. Саме на основі такого «референдуму» Москва «за скороченою процедурою» приєднала український півострів і місто Севастополь до складу Російської Федерації!

Для виправдання військового від’єднання Криму Москва часто використовує ситуацію з Косово. «Чому те, що дозволено албанцям в Косово, заборонено  росіянам, українцям і татарам в Криму?», - ставить запитання пан Посол. По-перше, я б тут не згадував українців і татарів, оскільки вони однозначно хотіли б залишитись у складі України. По-друге, я б також не згадував і Косово, оскільки це створює справжню логічно-політичну головоломку. Справа полягає в тому, що Москва не визнає незалежність Косова. Виходить так, що Росія може анексувати Крим, тому що Захід відібрав Косово у Сербії, однак при цьому Захід тоді був не правий, а Росія зараз абсолютно права. Це б можливо було  сприйняти як певний різновид покарання, якби ж сама Україна визнала Косово, але Україна, як і Росія, Косово не визнає. Де тут логіка?

При цьому в інтерв’ю Посла Росії, окрім вже відомих пропагандистських кліше, є і одна нова, однак дуже небезпечна теза. Висловлюючи незадоволення новим державним керівництвом України, він декілька разів наголошує на «необхідності реалізації оперативних кроків, оскільки лише в такий спосіб можна уникнути сутичок на сході країни».

Я особисто знайомий зі своїм російським колегою і можу підтвердити, що він не є людиною, яка не розуміє, що насправді означають його слова. Тому ця заява може бути розцінена як підготовка світової спільноти до вторгнення Росії у східну та південну Україну, тобто до справжньої, великої війни. Про високу вірогідність такого сценарію свідчить продовження концентрації російської армії на наших кордонах і організація, за допомогою сотень «туристів» з сусідньої Росії, проросійських насильницьких акцій у східноукраїнських містах, що вже призвело до жертв.

Наївними були б також сподівання на те, що Кремль планував лише анексію Криму не підготувавши плани „B, C, D“, а також і на те, що офіційна Москва не захоче їх реалізувати, якщо матиме для цього хоча б найменшу можливість. Такі плани не є якоюсь таємницею.

Нікого також не повинні ввести в оману заспокійливі слова щодо відсутності загрози Молдові, балтійським і багатьом іншим країнам, в яких проживає «російськомовне населення», яке Москва має амбіції захищати від неіснуючої небезпеки. Лише місяць тому ми чули солодкі запевнення, що ніхто не ставить під сумнів приналежність Криму до Україні.

Російський ведмідь прокинувся, відчув свою силу і запах здобичі. Схоже, що Крим став лише першим шматком і він буде йти стільки, поки не зіштовхнеться з рішучим і сильним спротивом. Агресія Росії на Україну вже давно є проблемою не лише нашої країни, але і всієї Європи і світу. Росія вже не є тим надійним членом міжнародної спільноти, якою була раніше. Вона стала небезпечним і безпринципним хижаком, який пішов у похід для здійснення своєї параноїдальної мрії щодо відновлення великої імперії. Саме це є новою «реальністю», яку світ має сприйняти дуже і дуже серйозно.                                                       

Jutarnji list,