Півострів Крим є відносно невеликою частиною суші, яка, здавалось би, створена для миру, щастя і задоволення. Однак його доля є далекою від ідеалістичної. Крім того, цей «райський куточок» відіграв надзвичайно велику роль в історії людства. Саме тут, в кримському містечку Ялта 1945 року Сталін, Черчилль і Рузвельт перекроїли карту післявоєнної Європи. Саме окупацією Криму у березні ц.р. офіційна Москва підірвала сучасний світовий порядок, поставила під питання загальне міжнародне право, повернула нас в часи «холодної» війни, а й відновила небезпеку початку третьої світової війни.
Сьогоднішні драматичні події в Криму могли б відсунути на другий план річницю іншої трагедії, яка відбулась на півострові 70 років тому. Йдеться про насильницьку депортацію цілого народу – кримських татар, яку сталінська жорстка влада провела 17-18 травня 1944 року. Ту фатальну дату аж ніяк ми не сміємо забути, оскільки вона свідчить про те, наскільки тісно пов’язані події минулого і сьогодення та як історія може повторюватися, якщо хтось вирішить ігнорувати її уроки. Як причину для виселення цілої нації офіційний Кремль використав підтримку, яку, начебто, кримські татари надавали німцям під час окупації. Це обвинувачення було абсолютно абсурдним, тому що зрадники були серед будь-якого народу, включаючи і росіян, однак абсолютно було неможливим щоб зрадником став цілий народ. Це суперечить не лише логіці, а й комуністичній теорії, яка в кожній нації відокремлювала робочий клас як апріорі правильний. Між тим, комуніст Сталін винними проголосив всіх без винятку 194 тисячі татар, навіть малих дітей, і тому їх всіх до єдиного було відірвано від рідної землі і виселено в далекі чужі краї. Про те, що звинувачення у зрадництві було лише виправданням для етнічної чистки Криму свідчить й те, що у вигнання після війни було відправлено всі 9 тисяч татарських військових і офіцерів, які у складі Червоної армії боролися з фашизмом. Крім цього, у червні 1944 року після татар було депортовано і представників інших етнічних груп, які століттями жили в Криму – 15 тисяч греків, 12,4 тисячі болгар та 9,6 тисяч вірмен. Шокує і жорстокість, з якою було вчинено злочин проти татарського народу. Ганебно відоме НКВД давав людям щонайбільше пів години, а найчастіше лише декілька хвилин, для того щоб зібратися в дорогу. Тому, багато хто залишив домівки маже без нічого. Нещасних було кинуто у вагони для худоби, в яких вони мусили багато тижнів їхати в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан і Сибір.
Умови були нестерпними і тому лише під час подорожі загинуло близько 8 тисяч людей. Нічим не кращі були й умови у місцях депортації. Суворий клімат, голод, відсутність нормального житла, епідемії - все це викликало масову смертність між депортованими. Згідно з даними Національного руху кримських татар, лише в перші 4 роки померло 46,2% переселених.
Якщо все це взяти до уваги, тоді термін «депортація» виглядає лише як евфемізм. Насправді йдеться про цілеспрямований злочин проти людства, який має яскраво виражений геноцидний характер. Радянська практика покарання цілих народів показала себе не кращою від практики нацистської Німеччини, що доводить те, що дві воюючі ідеології мали одну й ту саму імперіально-шовіністичну та людиноненавистну сутність. Після депортації татар, на Крим почалось масове переселення в основному російського населення з різних регіонів СРСР, що докорінно змінило природну етнічну картину півострова. Татари були дискриміновані і після того, як в СРСР було засуджено культ особи Сталіна. Їх повернення на Батьківщину стало можливим лише за часів «перебудови» 1989 року. Однак більшість татар повернулася вже під час незалежної України і саме Україна, незважаючи на виключно важку ситуацію під час перехідного періоду, взяла на себе головний фінансовий та організаційний вантаж тієї великої гуманістичної акції. До 2013 року в Крим повернулося 266 тисяч татар і сьогодні вони складають 13,7% населення.
Саме тому, коли дійшло до російської окупації, кримські татари показали себе справжніми українськими патріотами та виступили за територіальну цілісність нашої держави.
Шістнадцятого березня окупанти інсценували незаконний «референдум», чиї сфальсифіковані результати стали формальним виправданням для Москви анексії Криму. Восьмого травня в секретаріаті ОБСЄ лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, який 15 років провів у радянських таборах, довів, що 99% татар бойкотувало псевдореферендум та не визнає ані його результатів, ані незаконної анексії Криму, ані російської окупаційної влади. Татари сприйняли російську анексію Криму як справжню національну катастрофу. ГУЛАГ, з якого зрештою їм вдалося втекти, неочікувано сам прийшов до їхнього дому. Один невеличкий народ, який пройшов страшні страждання і біди, наразі знову боїться за свою свободу, свої права, національну культуру і життя. Нажаль, ці страхи повністю виправдані. Як свідчить Мустафа Джемілєв, татари у власній Батьківщині знову стали іноземцями, зокрема ті, що відмовляються прийняти російське громадянство, внаслідок чого порушуються їх майнові права, право на освіту, роботу та на вільне пересування. Крім цього татари, як і численні етнічні українці в Криму, які відмовили у лояльності агресору, піддані гонінню і погрозам при відсутності будь-якого судового захисту.
Слова М.Джемілєва підтверджують також і висновки Місії ОБСЄ, яка від 6 березня до 17 квітня ц.р. вивчала ситуацію в Україні у зв’язку із російським нападом. Місія зафіксувала, що в Криму під небезпекою знаходяться татарська і українська спільноти, зростають антитатарські настрої, мають місце численні випадки залякування татарських сімей. 80% осіб, які втекли з Криму, є саме представниками кримськотатарського народу. Владімір Путін прибув 9 травня в Крим щоб на щойно захопленій території відсвяткувати 69-ту річницю перемоги над фашистськими загарбниками. Гіркий історичний парадокс полягає в тому, що він приїхав саме як загарбник, а порядок, який вводиться в Криму по відношенню до національних меншин має багато того, що нагадує фашизм. Найбільше від цього страждає саме кримськотатарський народ, тому що Крим є єдиною його домівкою і лише в ній він може жити повними життям.
Сумна річниця депортації мала б нагадати всій міжнародній спільноті не лише про той жахливий злочин Кремля, а й про те, що саме зараз цей малий, але дуже гордий кримськотатарський народ потребує нашого особливого захисту та допомоги.