«Кінець Путінської мрії про Російське царство»

Угода про асоціацію історична перемога України і Європейського Союзу

            27 червня 2014 року став історичним днем для України і, впевнений, для всієї Європи. Підписання в Брюсселі торгово-економічної частини Угоди про асоціацію між моєю країною і Європейським Союзом, доповнює її політичну частину, укладену ще 21 квітня ц.р. Таким чином Україна зробила надзвичайно важливий крок до реалізації своєї стратегічної мети – здобуття повноправного членства в об’єднаній Європі.

            Етап асоціації на шляху європейської інтеграції пройшли всі країни західних Балкан. Великою мірою ці угоди стали інструментом, за допомогою якого Європа хотіла поставити крапку на трагічному воєнному періоді їх історії та відкрити перед ними нову, набагато світлішу перспективу. Ситуація з українською Угодою стала значно драматичнішою, оскільки, якщо пригадаємо всі нещодавні і сьогоднішні події в моїй країні, її головною причиною є намагання Москви навіть ціною війни не пустити Україну в Європу.

            Україна довго і важко йшла до підписання Угоди з ЄС. Підготовка самого тексту тривала п’ять років. Політику європейської інтеграції проводив не лише переможець Помаранчевої революції президент Ющенко, а й вже скинутий Янукович (хоча можливо він лише це декларував). Як Посол я можу засвідчити, що українська дипломатія у всіх європейських країнах працювала в повну силу. Протягом року, напередодні підписання угоди, яке було заплановане на листопад 2013 року у Вільнюсі, я проводив по десять зустрічей на тиждень з хорватськими політиками, дипломатами, підприємцями, постійно виступав в медіа з метою посилення підтримки Хорватії європейських прагнень України. 

            І раптом, за тиждень до підписання у Вільнюсі, як грім з чистого неба: президент Янукович після візиту до Москви зненацька відмовився підписати угоду з Європою. Зараз важко говорити про те, чи насправді він хотів вести країну до європейської демократії, де неможлива узурпація влади, або лише вдавав з себе євроінтегратора.

            Було як було, український народ сприйняв той неочікуваний поворот як зраду свого європейського і демократичного майбутнього і як підступну спробу втягнути Україну у Митний союз на чолі з Росією. Люди масово вийшли на київський Майдан, на якому стояли більше трьох місяців до моменту, доки ціною багатьох життів не вибороли право самим вирішувати долю своєї Батьківщини.  В кінці лютого режим Януковича пав, а сам він втік в Росію. Шлях до Європи був відкритий, але тут втрутилася Москва. Озброєна анексія Криму, неоголошена війна на сході України не лише порушили територіальну цілісність нашої країни, а й поставили під питання надійність міжнародного права, під загрозою опинилась і стабільність усієї Європи, світ фактично увійшов у другу «холодну війну», а з’явилась небезпека третьої світової війни. Оскільки, якщо хтось грається вогнем та порохом завжди присутня можливість катастрофи. Що змусило Кремль погубити свою репутацію, виступивши проти всієї світової спільноти? Чому вибрав війну, ізоляцію і санкції?

            Росія довго офіційно визнавала право України йти європейським шляхом. Однак, коли перспектива підписання Угоди про асоціацію стала цілком реальною, Москва почала нервувати і чинити потужний тиск на Київ з метою повернення його у сферу її впливу і вибору Митного союзу, як альтернативу ЄС. Як я вже говорив, це Кремлю майже вдалося. Тому і був такий великий шок і обурення коли почався Майдан. Протягом демонстрацій Росія надавала усесторонню допомогу Януковичу, якого не без причин вважала своєю маріонеткою, а коли народ все ж таки переміг, нерви не витримали і Кремль пішов у відкриту агресію. Відверто кажучи, думаю що прийняття такого рішення  було не лише спланованою операцією у стилі спецслужб, а й стало помстою бунтівним українцям, на яких російський президент обурений ще з часів Помаранчевої революції.

            Однак, його прагматичні мотиви є повністю зрозумілі (однак  неприйнятні). Повернення України до Європи означає кінець Російського царства (хоча б і у формі Митного союзу) і поверненню на світову арену в якості суперсили, яка диктуватиме свою волю всім іншим. Крім цього, Путін як чуми боїться «кольорових революцій», які відбулись в Україні і в Грузії та руйнували пострадянські автократичні режими створені за московською моделлю. Тому, кожна перемога народу у сусідніх державах сприймається як безпосередня загроза володарю Кремля. А найнебезпечнішою у цьому плані є Україна, оскільки українці росіянам найближча родина і переливання демократичного запалу з однієї країни в іншу є абсолютно можливим.

            Тому підписання Угоди про асоціацію значить набагато більше від важливого але звичайного етапу на шляху однієї європейської країни до ЄС. Це є величезною перемогою України у боротьбі за свою свободу і національну гідність, за право самостійно вирішувати про свій історичний вибор. Ця боротьба ще не закінчена, навпаки вона увійшла у воєнну фазу, але Москва повинна бути свідомою: більше не йдеться про показове покарання неслухняного васала, зараз вона здійснює агресію на державу, яка є членом європейської спільноти і демократичного світу.

            Немає сумнівів, що українська перемога також є великою перемогою Європи. Найбільша за територією країна континенту, яка знаходиться в її географічному центрі нарешті і офіційно вийшла з сірої політичної зони і пригорнулася до союзу демократичних країн. Межа, яка розділяє свободу і тоталітаризм, право і автократію, майбутнє і минуле пересунулась далеко до східних кордонів України. А це вже зовсім інша геополітична картина світу. 

            Для мене є символічним, що підписання Угоди відбулось напередодні Дня Конституції України, який українці святкують 28 червня. Асоціація з ЄС для України означає і початок реальних демократичних реформ у всіх без винятку сферах. Головне місце тут належить конституційній реформі, проект якої новообраний Президент Петро Порошенко цими днями передав на розгляд парламенту. Одним з головних нововведень є децентралізація влади і надання більших повноважень регіонам. Це має вирішальне значення для посилення демократії та нормалізації ситуації на сході України.

            Я вірю, що свобода і демократія мають величезну привабливу силу і тому засуджені на тріумф. Сьогодні в Україні відбувається глобальна битва за цінності європейської цивілізації. Переможемо, якщо будемо боротися разом. 

,