Україна в боротьбі за незалежність

«Коли ми подивимося на події на теренах Хорватії на початку 90-их років минулого століття, то вони дуже схожі з нинішніми подіями в Україні. Дуже може бути, що сценарії тодішніх подій у Хорватії та нинішніх в Україні писали ті ж самі люди в тій же самій країні» - підкреслив у розмові з «Дневно.хр» український посол у Хорватії Олександр Левченко.

Український народ сьогодні відзначає своє найбільше національне свято – День Незалежності. Рівно 23 роки тому Україна стала самостійною державою, залишивши найбільшу тюрму слов’янських  народів Радянський Союз. Українці того далекого 1991 року мали щастя без війни і якихось особливих ускладнень створити свою національну державу, а СРСР і все, що він означав, залишити далеко позад себе. Принаймні так вони вважали. На жаль, історія ніколи не перебуває в спокої, а похмурі демони радянського минулого повернулися по «своє», тобто по Україну. Ця держава сьогодні бореться за життя, бореться проти великоросійської агресії, а події, які вона переживає, є справжнім іспитом для її державності і зрілості. І сьогодні, під час найбільшого українського свята, Схід України стрясають жорстокі бої. Проте український посол у Хорватії Олександр Левченко, попри всі незгоди в його Батьківщині, не втрачає надії і впевнений у перемозі свого українського народу.

Ваша Високоповажносте, Україна саме сьогодні відзначає 23-ю річницю своєї незалежності. Що б Ви хотіли сказати хорватській громадськості з цієї нагоди? 

Левченко: Зазвичай День Незалежності це привід озирнутися назад і пригадати успіхи, яких твоя країна досягла після здобуття самостійності. У цьому сенсі досягнення України вельми значні. За два десятиліття ми пройшли величезний шлях від колонії в складі СРСР до справжньої європейської держави, зруйнували тоталітарну репресивну систему й запровадили багатопартійну демократію, свободу думки, слова, віросповідання, здійснили перехід від соціалістичної до ринкової економіки. Український народ твердо визначився за європейське майбутнє, цього року ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС.

Можливо, найважливіше наше досягнення – це зміна свідомості самого народу, формування справжнього громадянського суспільства, готового боронити свої права й свободи. Щоразу, коли влада намагалася повернути назад до авторитаризму й васального становища України, народ виходив на майдани й вулиці і перемагав. Так будо 2004-го в часи Помаранчевої революції, так було й зараз під час драматичних протестів на Майдані.

Саме така гідна позиція нації, її рішучість протистояти авторитаризмові й поверненню в обійми путінської Росії викликали страх і лють Кремля й спонукали його до відкритої агресії проти України.

Хорватія з великою зацікавленістю слідкує за ситуацією в Україні. Здається, українське військо повільно, але впевнено перемагає у війні з російськими сепаратистами й терористами… 

Левченко: Так, успіхи антитерористичної операції очевидні. Наша армія звільнила від проросійських сил десятки великих і малих міст, нам вдалося відокремити Луганськ і Донецьк, так що територія під контролем заколотників зараз поділена на 2 частини, що значно обмежує їхні бойові можливості. Однак нам залишається найскладніше завдання – звільнення Луганська й Донецька, а це величезні міста з сотнями тисяч населення. Тільки в Донецьку перед початком воєнних дій мешкало понад мільйон людей. Зараз ці міста перетворені в потужні оборонні пункти. Українська армія не може в цих містах використовувати авіацію та артилерію, бо для нас головне уникнути жертв серед мирного населення. Отже, залишається боротьба піхоти за кожну вулицю, кожну зайняту ворогом будівлю. А це означає тяжкі втрати для наших воїнів. Найбільше нам болить смерть наших найкращих молодих людей у цій божевільній війні.

Чи маєте Ви якусь інформацію з теренів щодо російських терористів чи політичного керівництва в Москві, яка не може пробитися до світової громадськості?

Левченко: Справжня інформаційна блокада існує тільки в Росії. Росіяни зараз живуть у якомусь вигаданому світі, який путінська пропаганда створювала в останні 10 років і в якому поняття зла і добра повністю вивернуті. Решта світу добре знає, хто винен, а хто правий, хто агресор, а хто жертва. І все-таки хочу зупинитися на деяких суттєвих пунктах, щодо яких інколи і в Європі немає повної ясності. Москва намагається подати конфлікт на Сході України як внутрішню громадянську війну. Кремль твердить, що він не є стороною конфлікту, а бої веде донецьке та луганське «ополчення». Де ви бачили «ополчення», яке їздить на танках і бронетранспортерах, стріляє з ракетних реактивних систем і збиває літаки на висоті 10 тисяч метрів? Звісно, на Донбасі є сепаратисти, але істина полягає в тому, що на чолі так званих Луганської та Донецької самопроголошених республік стоять представники спецслужб Російської Федерації, які виконують розпорядження Кремля, а ядро заколотницьких сил складають російські спецпризначенці, російські військовослужбовці без ознак російської армії та тисячі найманців й авантюристів, закинутих через кордон із Росії. Вони озброєні російською зброєю, і щодня Росія шле їм колони військової техніки. Отже, не йдеться ні про внутрішній конфлікт, ні про сепаратизм, бо сепаратисти – це завжди місцеве населення, а йдеться про неоголошену війну й фактичну російську окупацію української території.

Що ж стосується місцевого населення, то воно стало заручником загарбників, усіляких «російських козаків», чеченських бойовиків і тутешніх кримінальних елементів. Світ має знати, що скрізь на контрольованих російськими силами територіях панує справжній терор. Грабунки, відбирання приватних автомобілів та іншого майна, розбійницькі вбивства, арешти, викрадення стали жахливою повсякденністю. Сотні людей зникли безвісти. Загарбники використовують тактику обстрілів мінами й ракетами житлових кварталів, щоб видати їх за злочини українських підрозділів. Групи диверсантів висаджують у повітря мости, руйнують підприємства й інфраструктуру. Навіть найзапекліші сепаратисти не стали б палити дім, у якому живуть. Це також свідчить, що йдеться про іноземних окупантів, які вже збагнули, що скоро муситимуть відступити, й знищують потенціал найпотужнішого індустріального регіону України.

Дехто вважає, що українська криза має багато спільного з подіями в Хорватії 1991 року, коли великосербські сили на чолі зі Слободаном Милошевичем намагалися окупувати Хорватію. Сьогодні ми спостерігаємо дії великоросійської політики і Владіміра Путіна, який хоче захопити українську територію.

 Левченко: Всі сценарії, які сьогодні застосовує Росія щодо України нагадують багато чого. Звичайно, ці дії можна порівняти з подіями початку дев’яностих років минулого століття в Хорватії, а також і з ситуацією 1998-го року в Грузії, але все одно, все те, що сьогодні відбувається в Україні, все ж таки має свої особливості.

Всі аргументи російської сторони щодо вторгнення в Україну, на моє переконання, не тримаються купи та засновані на неправдивому представлені  реальної ситуації в Україні, що поширюється російською пропагандою в найкращих традиціях «Інформбюро».

З метою реалізації свого плану, спрямованого на дестабілізацію ситуації на Сході України, російська сторона постійно вигадує брехливі причини – захист російськомовного населення, перешкоджання українській армії знищувати цивільні об’єкти тощо. Всі ці виправдання мають на меті лише одне – обдурити в першу чергу російське населення задля підняття рейтингів кремлівської верхівки та виправдати пряме військове вторгнення на територію суверенної сусідньої держави.

Якщо порівнювати події в Хорватії на початку дев’яностих років минулого століття, в більшості я погоджуюсь з експертами, що тогочасні події дуже схожі на сьогоднішню ситуацію у моїй країні. А з іншого боку, сьогодні ми вже можемо припустити, що сценарій тих подій в Хорватії і сьогоднішніх в Україні писали ті ж самі люди в одній і тій самій країні.

Нещодавнє збиття малайзійського цивільного літака на Сході України викликало жах і осуд світової громадськості. Як Ви сприйняли цю страшну трагедію?

Левченко: Як і кожна нормальна людина, я глибоко вражений цим страхітливим злочином. Мені надзвичайно шкода всіх загиблих пасажирів, тому хочу ще раз висловити співчуття їхнім родинам і близьким. Особливо шокує абсурдність цього злочину, адже вбиті люди походили з різних країн і взагалі не мали жодного стосунку до війни на Сході України.  Тим не менше в цьому абсурді є якась божевільна логіка. Служба безпеки України встановила, що російські артилеристи просто переплутали місце запуску ракети й літак. Вони мали збити російський «Боїнг» з російськими пасажирами, щоб це послужило приводом для великої інтервенції в Україну. Трагедія малайзійського літака показала міжнародній спільноті всю підступність російської агресивної політики й засвідчила, що, коли одна з суперсил розпочинає війну, ніхто не може залишитися осторонь, бо під загрозою увесь світ.

Як ви дивитись на Владіміра Путіна?

Левченко: Як можна дивитись на когось, хто в 21 столітті заради вдоволення якихось власних фантазій та хворобливих амбіцій варварським шляхом відібрав частину суверенної території іншої незалежної держави та намагається розпалити вогонь війни, яка може мати непередбачувані наслідки не лише для регіону, а й всього світу? На мою думку, агресивна політика Путіна, яку сьогодні підтримує більшість російського населення, та його запекле протиставлення  Європі та США нашкодить передусім самим росіянам. Та ейфорія, яка сьогодні поширюється в Російській Федерації, дуже скоро перетвориться на величезне розчарування у зв’язку із стрімким падінням життєвих стандартів. Поведінка Росії, а саме військове вторгнення, є не лише загрозою Україні, а також і серйозним порушенням всіх можливих міжнародних правових основ, що ставить під сумнів безпековий порядок всього європейського регіону та світу. Тому в такій ситуації, в якій сьогодні опинилася наша держава, ми розраховуємо на допомогу не лише Америки і ЄС, а й на широку підтримку світової спільноти з метою вирішення цієї кризи. Тільки спільними зусиллями ми зможемо зупинити цей військовий похід та уникнути надзвичайно важких наслідків. Вся світова спільнота вже засудила поведінку Росії і наполягає на повазі до суверенітету і територіальної цілісності України, за що ми дуже вдячні.

 Що ви думаєте про путінський русофільський панславізм і наскільки це загрожує Україні?

Левченко: На мою думку, не існує ніякого справжнього путінського панславізму. Цю ідею Кремль використовує лише як виправдання для реалізації російської імперської політики та обману власного народу і представників інших слов’янських держав з метою здійснення агресії на близьку і дружню країну. Про який панславізм ми можемо говорити, коли Росія напала та зброєю загрожує найближчому слов’янському народу – українцям? Сьогодні офіційна Москва часто використовує термін «єдність слов’ян», зрозуміло, на чолі з Росією, вважаючи цю ідею абсолютним виправданням для агресії, пояснюючи це  необхідністю «збирання російських земель». Росія сьогодні на державному рівні широко просуває концепцію т.зв. «руського світу», який в руках Путіна ставить під сумнів безпеку всіх країн, в яких проживають росіяни, незважаючи на те, чи є ця країна членом ЄС або НАТО. Путінський русофільський панславізм є лише виправданням для анексії чужих територій, окупації, репресій, ворожості та кровопролиття. На моє переконання, ця ідея російського панславізму не лише загроза Україні, а й більшості інших держав, в яких проживають представники російської національної меншини, такі, як Молдова, Латвія, Естонія і Казахстан.  Путін лише вміло використовує ідеалістичну утопію 19-го століття щодо об’єднання слов’ян з метою вдоволення власних імперських амбіцій.

 Чи дадуть економічні санкції проти Росії свої плоди?

Левченко: Я щиро вірю, що це так. Санкції вже діють і діють ефективно. Ці санкції, на міг погляд, є єдиним легітимним способом, який відповідає міжнародним нормам і законам, що може поставити Росію в рамки нормальної, цивілізованої поведінки, притаманної 21-му століттю. Сьогодні Росія, завдяки своїм варварським амбіціям, відкинула і порушила всі норми та закони цивілізованого суспільства, які вибудовувались протягом багатьох років після Другої світової війни. Мабуть, російський народ повністю забув страшні сторінки своєї власної історії та наполегливо намагається повернутися до жахіть 20-го століття. Насправді мене дивує, що одна країна всю земну кулю зробила своїм ворогом, загрожує світу ядерною зброєю і руйнує весь світовий безпековий порядок.

Через це весь демократичний світ сьогодні вже зрозумів серйозність російських погроз і, об’єднавшись, рішуче підтримав уведення санкцій з метою зупинити поширення войовничої політики Кремля.