«Партизани. Схожість історичних доль України і Хорватії»
Перш за все, хотів би привітати всіх ветеранів та громадян Хорватії з Днем антифашистської боротьби, який відзначається 22 червня. Це день національної гордості, честі і геройства, день, який засвідчив, що під час Другої Світової війни хорватський народ рішуче став на бік справедливості і гуманізму.
Український і хорватський народи є родичами, нас пов’язує близькість мов, культур та менталітету, а також і вражаюча схожість історичних доль. Ця спільність доль виражалась і під час Другої Світової війни. 22 червня 1941 року також дуже багато значить для історії України, як і для всіх колишніх республік Радянського Союзу. В той день, без оголошення війни нацистська Німеччина нападала на СРСР і того ж самого дня почали падати перші бомби на Київ.
Ту війну у нас називають Великою Вітчизняною. В рядах Червоної армії проти агресора разом боролися представники всіх радянських народів, великих і малих. Сьогодні я хотів би розказати про внесок України у спільну боротьбу проти фашизму.
Україна опинилася в самому епіцентрі світової війни, смертоносна хвиля якої двічі пронеслася через нашу країну – під час відступу Червоної армії 1941 року і під час її наступу 1943-1944 років. Звідси і величезні жертви і руйнування.
В Другій Світовій війні загинуло 8 мільйонів українців, а загальні втрати України серед населення склали 13,5 мільйонів, що стало найбільшою жертвою у порівнянні зі всіма націями антифашистської коаліції. Повністю або частково було знищено 714 міст і 28 тисяч сіл.
7 мільйонів українців брали участь у боротьбі, в якості військових Червоної армії. Кожний другий з них не повернувся до дому, а кожний другий, хто повернувся, залишились інвалідами.
На українській території Радянська армія провела 15 стратегічних операцій Великої Вітчизняної війни. При звільненні України кожен з 603 тисяч квадратних кілометрів її території означений життям 11 тисяч радянських солдатів та офіцерів.
Вінстон Черчиль писав: «між всіма народами, які опинилися під владою Німеччини, найбільше, можливо, постраждав український. Але, в той же час, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок для перемоги над нею».
Між тим, українці боролися не лише на фронті в рядах Червоної армії. Коли регулярна радянська армія відступила на схід, а Україна опинилася під німецькою окупацією, в країні почався партизанський рух. І тут ми також бачимо історичну схожість з Хорватією.
Основу перших загонів у 1941 році складали підпільники, яких залишили на окупованій території з метою організації відсічі ворогу. До складу цих загонів увійшли і численні бійці Червоної армії, які в катастрофічних подіях перших місяців війни не встигли відступити з основною армією, або втекли з величезної кількості таборів для військовополонених.
Вже наприкінці 1941-початку 1942 років до партизанів почали масово приєднуватися місцеві мешканці, які на собі відчули геноцидну сутність «нового порядку», який ввели нацисти. Часто в ліси йшли мешканці сіл, які вижили після спалення їх домів в результаті каральних операцій німців. З того часу і до кінця окупації партизанський рух набував масового, насправді народного характеру, що призвело до того, що до кінця війни до боротьби приєдналося біля півмільйона людей.
Партизанські загони з’явилися у всіх без винятку областях України, навіть там, де відкритий степовий простір не сприяв партизанський діям.
Варто згадати подвиг підпільників у південному чорноморському місті Одесі. Одеса будувалася з вапняку, який більше ста років видобувався безпосередньо під самим містом. Так виникли відомі одеські катакомби, справжні підземні лабіринти, які мають загальну протяжність майже дві з половиною тисячі кілометрів. Саме там, протягом майже трьох років окупації переховувався одеський партизанський загін, який здійснив численні диверсії проти загарбників.
Найбільш потужний партизанський рух з самого початку був на півночі та північному сході України, де ще з прастарих часів збереглися безкрайні ліси, які забезпечували прикриття для десятків тисяч борців.
Це були справжні партизанські краї, в яких жоден німецький вояк не міг відчувати себе у безпеці. Я похожу саме з того регіону і добре знаю, що означає, коли «у твоїх жилах тече кров партизанів», відчуваю той гордий партизанський дух. Обидва мої діди були партизанами. Один загинув на початку війни, залишивши четверо дітей, наймолодшою з яких була моя мати, якій тоді було лише рочок. Інший дід дочекався звільнення і продовжив воювати до повної перемоги в лавах Першого Українського фронту.
Саме в тому лісовому регіоні, в Сумській і Чернігівській областях, наприкінці 1941 року почався процес об’єднання малих загонів у більші партизанські формування, які могли вести справжні бої з регулярною армією ворога. В кінці кінців тут було сформовано справжню партизанську армію під командуванням генерала Сидора Ковпака, яка прославилась у зв’язку із успішними військовими операціями в тилу ворога. У військовому поході 1943 року армія Ковпака пройшла всю Україну і дійшла навіть до Карпат. В результаті партизанської війни на території України з’явилися цілі регіони вільні від німецької окупації.
Українські партизани відіграли значну роль в перемозі. Для боротьби з ними німці мали відокремити 10% своїх сил на східному фронті. Партизани вбили декілька сотень тисяч ворожих солдатів та офіцерів та знищили біля 500 окупантських гарнізонів.
Особливо важливою була так звана «залізнична війна», зокрема, декілька тисяч підірваних поїздів з військовими ворога, танками, гарматами та іншим озброєнням, яке не було доставлено на фронт, сотні підірваних мостів та кілометри залізничних шляхів.
Тому Україна, як і Хорватія, з повним правом може вважатися країною партизанської слави, що є додатковим важливим історичним фактом, який зближає та пов’язує наші два дружні народи.
Перемога над фашизмом 1945-го року заклала фундамент нової демократичної Європи, сьогоднішнього Європейського Союзу. Цієї нової Європи не було б без подвигу та жертв всіх народів антифашистської коаліції. Україна сьогодні крокує шляхом європейської інтеграції, однак історія повна злих парадоксів: європейський вибір моєї країни викликав озброєну агресію з боку колишнього радянського гегемона Росії, тієї ж самої Росії, з якою Україна пліч о пліч боролася з Третім рейхом. Одним з найдорогоцінніших надбань антифашистської традиції це солідарність демократичних народів і держав у боротьбі проти будь-якої агресії. Тому Україна, яка у Другій Світовій війні заради свободи Європи жертвувала мільйонами своїх синів та дочок, з повним правом розраховує на усесторонню підтримку Європейського Союзу та всієї міжнародної спільноти.