Тарас Шевченко, людина, яка врятувала Україну

На початку ХІХ століття Україна вже понад 150 років перебувала під владою Російської імперії, яку не випадково називали «жандармом Європи». Український народ, як і численні інші етноси царства, здавалося, повністю втратив здатність до опору і саму волю до життя, національна еліта була практично русифікована, розвиток культури застиг на рівні сільського фольклору. Врятувати Україну могло тільки чудо. І чудо трапилося. Україну повернув до життя один-єдиний чоловік, поет Тарас Шевченко.

Він народився 9 березня 1814 року в бідній сім'ї селян-кріпаків, тобто рабів. Бо в ті часи Росія була країною, де існувало справжнє рабство і поміщик міг продавати своїх кріпаків, як худобу. У 9 років Тарас втратив матір, а в 11 і батька. У 14 років він стає слугою в свого поміщика, з яким в 1831 р. переселяється до Санкт-Петербурга. Так молодий кріпак несподівано опинився в столиці імперії. Хазяїн помітив його талант до малювання і, вирішивши зробити Тараса своїм «домашнім художником», віддав його в науку до одного з петербурзьких майстрів. У цей час Шевченко починає писати й свої перші вірші, знайомиться з багатьма видатними художниками й письменниками. Саме ці знайомства й відкрили йому дорогу до свободи.

1838 року великі російські митці художник Карл Брюлов та поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з рабства, але поміщик запросив за нього величезну суму – 2500 рублів, що в ті часи було еквівалентом 45 кілограмів чистого срібла. Тоді Брюлов написав портрет Жуковського, і картину було розіграно в лотерею. У такий спосіб вдалося зібрати необхідну суму, і Тарас нарешті стає вільною людиною. Це дало йому змогу вступити в Петербурзьку академію мистецтв. Окрім малювання, він також активно займається поезією й 1840 року публікує свою першу збірку «Кобзар».            

Спочатку його тексти були дуже близькі до сільських народних мотивів, але разом із тим і до козацького епосу. Поступово поет розширює тематичний і жанровий діапазон, розробляє історичну, біблійну, патріотичну, соціальну, політичну, нарешті й філософську тематику, із кожним кроком його поетична виразність стає дедалі могутнішою й багатшою. Так Тарас створив не тільки художні твори світового рівня, але й практично самотужки сформував сучасну українську літературну мову, чим започаткував українське національне відродження.

В Україну Шевченко повертається тільки в 1845 році, де на нього чекала справжня поетична слава. Він працює викладачем малювання в Київському університеті, а крім того, входить в таємну організацію українських патріотів Києво-Могилянське братство. На покарання довго чекати не довелося. У 1847 році Шевченка заарештували й ув’язнили в Петербурзі. Його звинуватили в тому, що він писав поезію «малоросійською» (тобто українською) мовою і що його вірші «могли посіятися і внаслідок вкоренити думку про гадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави». За цей «злочин» поета відправили служити рядовим солдатом (а військова служба тоді тривала 25 років) у закинутому гарнізоні посеред дикого казахського степу. Крім того, Шевченку було заборонено малювати та писати.

Із заслання він повернувся 1857 року повністю хворим і помер в 1861 р. З 47 років життя великий співець свободи 24 роки провів як кріпак, 10 – як солдат і тільки 13 років жив як формально вільна людина, формально – бо в похмурому Російському царстві, яке по праву називалося «тюрмою народів», ніхто не міг бути по-справжньому вільним.

Але перейдімо від біографії до Шевченкового доробку. Виглядає так, що мав рацію той поліцейський чиновник, який писав звинувачення проти поета. Тарасове слово справді «посіялося й укорінилося» в народі. Поетичний міф, який Шевченко створив про горду й вільну Україну, ожив і врешті-решт став реальністю. І це справжнє чудо, яке врятувало Україну.

Тут я тільки поставлю питання, на які навряд чи зможе дати відповідь сучасна наука, якщо тільки не вдасться до таких термінів, як Боже провидіння.

Як міг один письменник, живучи роками на чужині, створити для своєї нації нову літературну мову? Чому взагалі, увійшовши до петербурзької мистецької еліти, він все-таки вирішив писати по-українськи? Адже набагато простіше й вигідніше було писати по-російськи, як це зробив інший великий українець Микола Гоголь.

Як міг один митець своїм словом пробудити з летаргічного сну цілий пригноблений етнос, зрушити в його надрах якісь глибині соціально-політичні, але водночас і містичні процеси, які з кожним поколінням набирали сили й призвели до формування сучасної української нації з власною багатою європейською культурою?

Як міг один інтелігент виступити за права свого народу проти найбільшої в світі імперії і зрештою перемогти? Адже царська Російська імперія, а за нею і її комуністичний наступник Радянський Союз розвалилися, а Україна стала незалежною державою!

На жаль, історія набагато жорстокіша, ніж могло б здатися. У березні 2014 р. Україна й українці в усьому світі готувалися урочисто відзначити 200 річницю народження Тараса Шевченка. І саме тоді путінський режим підступно напав на Україну з божевільним наміром відновити ту саму Російську імперію, яку так ненавидів і з якою боровся великий поет. Сталося те, про що застерігав Шевченко, якого українці часто називають пророком:

 

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

 

Але завершу все-таки іншими пророчими словами Тараса, в яких не сумніваюся

 

Встане Україна

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

 

Олександр Левченко, Посол України в Республіці Хорватія