Згідно з укладеним між представниками України і боснійсько-герцеговинською кампанією «Юніс Група» (м.Сараєво) контрактом, сараєвська компанія мала експортувати в Україну певну кількість боєприпасів. Однак, після декількох місяців переговорів та відставки деяких урядовців БіГ, 11 лютого ц.р. Президія Боснії і Герцеговини ухвалила рішення, в якому зазначається, що "експорт зброї та військової техніки з БіГ в Україну на даний момент не є в інтересах зовнішньої політики БіГ". Чи можете ви прокоментувати цю позицію Президії БіГ?
На перший погляд могло б здаватися, що навколо відносно малого контракту щодо експорту боснійсько-герцеговинських боєприпасів в Україну, вартістю «всього» 5 мільйонів євро, піднялася справжня буря у склянці води. Спочатку все завертілося всередині БіГ: подав у відставку Міністр Борис Тучич, потім із заявою виступив російський Посол в БіГ Пьотр Іванцов, а в кінці вже підключилося і Міністерство закордонних справ Росії, що всій цій історії додало зовсім інших, роздутих масштабів. Навколо однієї малої торговельної угоди неочікувано закрутився великий політичний вир. У тому вирі крутиться так багато брехні, маніпуляцій, лицемірства і шантажу, що цей випадок у будь-якому разі вимагає значної уваги і боснійсько-герцеговинських і міжнародних політиків.
По-перше, потрібно розкрити головне питання: чи може БіГ з позиції міжнародного права продавати зброю Україні? Відповідь буде – так, може.
Російська сторона посилається на міжнародні норми і зобов’язання ОБСЄ, однак не дає будь-яких конкретних пояснень. Тому що їх немає! Тому що Україна, на відміну від Росії, не знаходиться під міжнародними санкціями, а це означає, що кожен, хто хоче з нею співпрацювати у військовій галузі може це спокійно робити.
Російський посол, проте, згадує заборону ввезення зброї «в регіони, в яких триває озброєний конфлікт», але й тут йдеться про дрібні маніпуляції. ОБСЄ рекомендує при прийнятті рішення щодо експорту зброї брати до уваги «внутрішню і регіональну ситуацію в країні-імпортері та навколо неї, присутність напруги або озброєних конфліктів», але так само і «потребу країни-імпортера у забезпеченні її спроможності реалізувати своє право на самооборону згідно зі статтею 51. Резолюції ООН». Тобто, немає заборони, є лише рекомендації, а право країни на самооборону взагалі не підлягає сумніву.
І тут надзвичайно важливо пояснити, про який саме озброєний конфлікт в Україні йдеться. Росія цей конфлікт під будь-яку ціну намагається подати як внутрішній український конфлікт. І цей пропагандистський трюк вже не є дрібницею, а серйозною спробою все перевернути з ніг на голову. Сьогодні в українському регіоні Донбас ядро «повстанських» сил становлять військові підрозділи армії Російської Федерації, лише без національних ознак на уніформі. Крім них також воюють тисячі так званих «добровольців» з Росії. Ці «добровольці» організовано вербуються, обучаються, озброюються в РФ, а потім «вкидаються» в Україну. Росія для прикриття формує і озброєнні загони з представників чисельної місцевої російської меншини і «пройдисвітів» всіх національностей, але на чолі цих загонів все одно стоять російські офіцери. Тобто, Україна не є країною, яку роздирає громадянська війна, а є державою, яка бореться проти зовнішньої агресії. Тому, допомога Україні сьогодні є моральним обов’язком міжнародної спільноти.
Тактику Росії щодо невизнання своїх військових ані коли вони живі, ані коли вони загинуть, світова спільнота назвала «гібридною війною», а в Україні ця військова компанія називається «антитерористичною операцією». Та й справді, якщо в твоїй країні з’являються загони «до зубів озброєних людей» без ознак якоїсь легітимної армії, то ким їх вважати, якщо не терористами? Тому, відмова в експорті зброї країні, яка бореться проти тероризму, аж ніяк не відповідає принципам демократичної міжнародної спільноти.
І тепер, коли ми розібралися з правовими нюансами, хотів би звернути увагу і на моральний аспект. Росіяни мають одне прислів’я: «перекласти провину з хворої голови на здорову». Це прислів’я повністю відповідає ситуації з контрактом між БіГ і Україною. Росія не лише ввела в окуповані частини України тисячі своїх військових, а й озброїла терористів сотнями танків, бронетранспортерів, гармат, реактивних ракетних систем і величезною кількістю іншого військового обладнання. І тепер ця «хвора голова» критикує Боснію і Герцеговини за те, що вона хотіла продати Україні трохи боєприпасів!
Особливо цинічно звучить «стурбованість» Москви тим, що озброєння з БіГ «буде використано для подальшого бомбардування населення та вбивства мирних громадян». Правда полягає в тому, що страшні злочини в українських містах Волноваха, Донецьк, Маріуполь, в яких від снарядів і ракет загинули десятки цивільних мешканців, вчинили саме проросійські сили. Російські розвідники використовують тактику обстрілу в обидва боки, з метою ще більше розпалити конфлікт. Декілька днів назад патруль місцевих проросійських сепаратистів схопив групу диверсантів, яка обстрілювала з міномету їх місто. Вони були впевнені, що схопили українських військових, оскільки місто було під контролем сепаратистів. Вони дуже помилилися: всі диверсанти були громадянами Російської Федерації!
А зараз я хотів би повернутися до «бурі у склянці води». Чому цей відносно малий контракт викликав таку бурхливу реакцію Москви? Я впевнений, що її головною метою було не стільки завадити експорту боєприпасів до України, скільки продемонструвати Європі і США, що Росія може диктувати свою волю Боснії і Герцеговині, яку ЄС і НАТО вбачають своїм майбутнім членом. Через це Росія і застосувала свій улюблений прийом – «газовий шантаж», який Україні дуже відомий. Чи означає це, що РФ і далі буде намагатися блокувати всі рішення однієї суверенної країни, які не подобатимуться Кремлю? Відповідь додумайте самі.
Нещодавно Міністр оборони БіГ З.Осміч зазначив, що скасування експорту боєприпасів до України призведе до «непередбачуваних наслідків». Якими насправді можуть бути наслідки для Боснії і Герцеговини у зв'язку з відміною узгодженої поставки зброї в Україну, і якими будуть наслідки у контексті двосторонніх відносин між БіГ і Україною?
Що стосується політичних відносин, Боснія і Герцеговина залишається для нас дружньою країною і бажаним партнером у всіх галузях. В плані бізнесу, цей прецедент, без сумнівів, похитне репутацію БіГ в очах наших підприємців. Тепер вони почнуть сто разів зважувати, чи вигідно їм платити за товар, за який не відомо, чи зможуть вони його хоч колись отримати.
Наскільки є важливою зброя з Боснії і Герцеговини для армії України?
Боєприпаси з БіГ, наскільки я знаю, є дуже якісними, але, звичайно ж, ця кількість, яку ми планували купити, не матиме вирішального значення для України і української армії. Як кажуть, обійдемося. Мені набагато більше шкода того, що було зірвано контракт, який би міг принести користь обом державам і надати поштовх для нашого економічного співробітництва не лише у військовій, а й у інших галузях. І наприкінці, я хотів би повторитися, що вся ця історія винесла на поверхню дуже серйозні політичні нюанси, які в жодному разі ми не повинні залишити без уваги.
Посол України в БіГ Олександр Левченко