Виповнився точно рік від того, як Росія анексувала український Крим. Саме в Криму у 1945 році на конференції лідерів антифашистської коаліції в Ялті було закладено фундамент післявоєнного порядку в Європі. Парадоксально, але саме в Криму його і зруйновано.

Вночі, 27 лютого 2014 року група озброєних спецпризначенців захопила будівлю парламенту Криму, на півострові з’являються загони так званих «культурних зелених чоловічків». Вони не мають на уніформі розпізнавальних ознак, до зубів озброєні і з професійною натренованістю захоплюють державні будівлі і блокують казарми української армії. Стільки військових відразу могло прийти лише з бази російського флоту, яка залишилася в Криму ще з радянських часів, однак Росія заперечувала будь-яку причетність до цього. Вдень, 27 лютого «культурні чоловічки», як пізніше зізнався в інтерв’ю один з командирів російських диверсантів Ігор Гіркін, привели в парламент декілька десятків депутатів, де вони під дулами автоматів «обирають» самопроголошеного прем’єра і призначають «референдум» щодо приєднання Криму до Росії. Кількість зібраних депутатів була замалою для кворуму, однак це не мало ніякого значення. Крім російських військових, інших свідків не було! Підготовка до «референдуму» тривала аж два тижні і він відбувся вже 16-го березня. Офіційні результати були схожі на результати виборів у найгірших диктатурах, в яких числа вже визначені заздалегідь: 96,77% голосуючих начебто визначились за Росію. Правду кажучи, на сайті Ради з питань прав людини при президентові Росії на короткий час з’явилася інформація, що в «референдумі» взяли участь лише 30% голосуючих, з яких 50% підтримали сепаратизм. Але кого це хвилює! Вже 18 березня 2014 р. російський парламент включив Крим до складу Російської Федерації.

Хоча ніхто у світі не повірив Кремлю у тому, що йдеться про «волевиявлення кримського народу», Росія в той час вперто прикидалася, що вона взагалі тут ні до чого. Однак, у документальному фільмі, підготовленому до річниці «звільнення» Криму, Владімір Путін з неприкритим задоволенням розповів все, що він так палко заперечував лише рік тому назад: що він особисто наказав «повернути Крим» ще 23 лютого, і що в операції брали участь спецпризначенці Головного розвідувального управління Російської армії, морська піхота та інші загони. «Наша перевага була в тому, що цим питанням керував особисто я», додає Путін, начебто він хоче полегшити майбутню роботу Міжнародному суду у Гаазі.

Тобто, все було брехнею, як і є брехнею сьогоднішні твердження Москви про те, що її війська не воюють на сході України. Як кажуть росіяни, це було б смішно, якби не було настільки сумно. Геополітичні наслідки окупації Криму катастрофічні. Вперше у післявоєнній Європі відбулась насильницька анексія чужої території. Цим Росія не лише порушила всі можливі міжнародні договори, а й зруйнувала світовий безпековий порядок, який майже 70 років оберігав людство від третьої світової війни. Про яку безпеку у світі можна говорити, коли одна ядерна суперсила і «офіційний гарант» миру у Раді безпеки ООН стала міжнародним розбійником, яка з очевидним задоволенням насолоджується бандитизмом? Україна стала справжньою жертвою у реалізації путінівського параноїчного проекту відновлення російської імперії, але під загрозою опинилися і всі колишні радянські республіки, а також і вся Європа, яка намагається повернути Росію на цивілізовані рейки. Під особливим ризиком без сумніву опинились і «європейська бочка з порохом» Балкани, оскільки той хто хоче дестабілізувати Європу, спочатку намагатиметься оживити ворожнечу війни, яка тут нещодавно відбувалась.

Однак, через геополітичний аналіз часто губляться трагедії людей й, навіть, і народів. І тут я хотів би особливу увагу приділити кримським татарам, які є єдиним автохтонним етносом півострова. Росія стверджує, що вона анексувала Крим через те, що він «завжди був російський». Але це звичайна брехня»! В давні часи в Криму змінювали один одного численні народи, які зникли з історичної сцени. У ХІІІ столітті зі сходу прийшли татари, які утворили могутню державу Кримське ханство. Кримська гілка великого татарського племені швидко сформувала окрему націю зі своєю мовою і багатою мусульманською культурою. Аж до 18-го століття від Росії в Криму не було й сліду. Вона освоює півострів лише 1783-го року, що з історичного аспекту є нещодавньою подією, яка не дає жодного приводу говорити про якусь там «одвічну російськість» півострова.

Під радянським володарюванням кримські татари переживають особливо трагічну долю. 1944-го року Сталін обвинуватив татар у співробітництві з німецькими окупантами і вивіз весь народ до ГУЛАГ-у. У нестерпних умовах протягом перших чотирьох років вигнання вимерло 46,2% нації. Тобто, це було не лише етнічною чисткою, а справжнім геноцидом. В Крим, замість автохтонного народу, влада переселяє десятки тисяч росіян, які в такий спосіб стають домінантним етносом. Саме їх нащадки сьогодні становлять хребет тієї частини населення, яке підтримує російську окупацію. Масове повернення татар на Батьківщину уможливила незалежна Україна. Тому, коли дійшло до російської окупації, татари показали себе як справжні патріоти української держави. Сьогодні тисячі татар втекли до континентальної частини України і знову опинилися «переселеними особами». Сотні національних активістів були заарештовані або зникли без сліду. Лідери татарського Меджлісу, серед яких і відомий у світі борець за права людини Мустафа Джемілєв, позбавлені права повернення в Крим. Закрито єдиний факультет, де викладалась кримськотатарська мова. Особливим репресіям піддаються спільноти віруючих, які окупаційна влада звинувачує за ісламський радикалізм. Татари зіткнулися зі страшним фактом: спільно з російською армією до їхньої Батьківщини прийшов горезвісний ГУЛАГ.

Окупація Криму зруйнувала життя і місцевих українців, які становлять 25% населення. Вони у власній державі лише за ніч перетворилися на «сумнівних чужинців», а репресії проти них анітрохи не менші ніж проти татар. Патріотів заарештовують, знищено українське шкільництво, жорстоко переслідуються українські православна і греко-католицька церкви. Нещасні і ті кримські росіяни, які розуміють те, що анексія Криму є лише згубною авантюрою. А потрохи тверезішають і багато тих росіян, які у шовіністичному захваті підтримали окупацію.  Замість «раю», який обіцяла російська пропаганда, в Крим прийшла нестача, оскільки розірвані економічні зв’язки з Україною. Знищено і туризм, а півострів, який був улюбленим місцем відпочинку мільйонів людей, зараз перетворився на російську військову базу. Але головною втратою, яку відчуло все населення Криму, незалежно від національності, є таки втрата свободи. Все суспільне життя опинилося під посиленим контролем російських органів безпеки. Як з найгірших сталінських часів до людей повернувся страх висловлювання своєї позиції. А до цього вони в Україні звикли як і до повітря. Окупацію півострова пізніше затьмарила  кровава війна на сході України. Однак, Крим у жодному разі не повинен бути прибраний з порядку денного світової політики. Оскільки Крим може бути переломним моментом в історії. Сьогодні від його повернення до України залежить, чи буде людство жити у світі, в якому править сила закону чи закон сили.

 

Посол України в Боснії і Герцеговині                                          

Олександр Левченко                                                                    

 

 

,