Україна святкує 24-ту річницю Незалежності !!!

Україна святкує День Незалежності.  Цього року вже 24 раз та другий рік поспіль у стані війни, війни за Незалежність.

Війна поставила перед українцями багато питань, змусила нас постійно переглядати нашу нещодавню історію, шукати відповіді, чи могли ми її уникнути. Так, могли. Якби ми стали членами ЄС і НАТО, як, наприклад, Польща, тоді б Росія не наважилася напасти. Однак, як історик я добре знаю, що не можливо просто так перестрибнути десятиліття соціальної еволюції. Тому вважаю, що після 74 років комуністичної деформації суспільства і свідомості можливо ми не могли очікувати кращих результатів, однак, все ж таки ми багато чого досягли.

24 серпня 1991 року  парламент тоді ще Радянської України прийняв Акт про проголошення незалежності. В такий спосіб для нас настала кульмінація «перебудови», яку 6 років раніше розпочав Горбачов. Насправді від підштовхнув лавину, яку більше не зміг контролювати. Це був винятково світлий, ейфорійний час. Час пориву, безкінечних масових мітингів, оп’яніння свободою. Насправді то була мирна, але справжня революція.

Як відомо, революції руйнують старе. А наступний крок - побудова нового. І тут почалися зрозумілі проблеми – як будувати це нове, якщо всі без виключення у житті знали лише «старе»? Можна сказати, що від здобуття незалежності вся подальша історія України була боротьбою між старим і новим. Й велася вона не лише між «добрими» і «поганими» хлопцями, а й всередині кожної голови.

Перемоги нового великі і вирішальні. Державна незалежність, багатопартійна демократія, свобода слова і віросповідання, ринкове господарство – все це основи людських цінностей, яких ми були позбавлені, і які ми собі вибороли 1991 року.

Однак і старе не могло зникнути в одну мить. Державний апарат повністю залишився з радянських часів, політична еліта у більшості також складалася з колишньої радянсько-партійної номенклатури, яка щиро або ні змінила ідеологію для того, щоб залишитися при владі.

Для того щоб залишитися при владі вона також мала проводити демократичні і економічні реформи, поважати (або хоча б терпіти) громадянські свободи, а на кожних виборах ризикувати своєю подальшою політичною долею.  Це останнє, напевно, було найболючішим для неї. У деяких пострадянських країнах старі номенклатури швидко пристосувалися до нових демократичних форм й розробили технології для того щоб без особливого ризику перебродити будь-які вибори.

Президент України Леонід Кучма відпрацювавши два терміни також 2004 року намагався за неофіційної підтримки офіційної Москви передати владу своєму політичному спадкоємцю Віктору Януковичу. І тут вийшло, що назва книжки «Україна не Росія», яку опублікував Кучма, не проста банальність. На виборчі маніпуляції народ відповів Помаранчевою революцією. У тій великій боротьбі без жодного зіткнення старе потерпіло страшну поразку.

Українці довели, що вони не біологічна маса, а свідома європейська нація, яка поважає свободу, справедливість і гідність. То були величні дні, коли духовний центр свободолюбивої Європи перемістився на Майдан у Києві, коли до нас можливо вперше зі щирою повагою повернулися очі всього світу.

Період Президента Ющенка насправді був часом тріумфу свободи, демократії і національного піднесення. Але економічні досягнення були набагато скромніші, а світова фінансова криза 2008 року додатково ускладнила ситуацію.

Маятник історії вкотре колихнувся у зворотному напрямі. 2010 року на президентських виборах, цього разу легітимно, перемагає Віктор Янукович. Правду кажучи з новою риторикою. Присвятить себе економічному зростанню і соціальному захисту, проведе всі необхідні реформи, а головне – підпише історичну Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Потрібно наголосити, що європейська інтеграція завжди була головною стратегічною метою всіх українських президентів та урядів. Європа завжди була головною ідеєю українців, оскільки повернення в Європу для нас означає повну регенерацію нашої історичної і цивілізаційної ідентифікації.

Саме цю європейську мрію грубо розчавив Янукович. За десять днів до обіцяного підписання Угоди з ЄС він вступив у змову з Москвою і різко повернув Україну від Європи до Росії. Тобто він так і не вивчив лекцію з 2004 року, так нічого і не зрозумів про свій власний народ і вдруге наступив на ті ж самі граблі. У листопаді 2013 року вибухнув новий Майдан. Україна знову стала втіленням європейського свободолюбивого духу. Як в ті дні точно підмітив колишній Президент Грузії Михайло Саакашвілі, «серце Європи зараз б’ється в Києві». На жаль, цього разу конфронтація старого і нового не була такою же мирною як і в 2004 році. Після довгих чотирьох місяців демонстрацій і жорстоких сутичок з спецпризначенцями  проєвропейські сили перемогли ціною життів сотень людей, яких навмання повбивали снайпери.

Здавалося, що старе в Україні переможене назавжди, не буде більше зворотів з європейського шляху, перекручування демократії, зловживання владою і корупції. Однак, після цього на сцену вийшла набагато більша і потужніша «стара» сила. Росія окупувала Крим і зайшла на Донбас, де розпочала справжню криваву війну. Путін, який за 15 років перебування на владі зміг перетворити російську демократію майже в абсолютну монархію, не зміг перенести, що Україна відходить до демократичної частини світу і в такий спосіб руйнує божевільну мрію про обновлення Російської імперії.

На жаль, свій 24-й день народження Україна зустрічає зі зброєю в руках, захищаючи свою незалежність і свободу. Але це набагато більше ніж конфлікт між двома країнами. Насправді це цивілізаційне протистояння між демократією і тоталітаризмом, мирним співіснуванням народів і імперського бандитизму, майбутнього і минулого. Не сумніваюсь, що ми переможемо, оскільки історія нас вчить - старе завжди програє новому.