Війна не завжди лише стрілянина, вогонь і смерть. Іноді її епізоди виглядають зовсім не шкідливими і спокійними, а особливо, коли йдеться про гібридну війну, яку Росія веде проти України, а в широкому сенсі й проти всього західного світу.
Скажімо, нещодавно в Криму перебувала група парламентарів з Франції. Пройшлися сонячним містом, розмовляли з радісними перехожими, які до них підходили і французькою розповідали наскільки вони щасливі. Французи не помітили переслідування ані українців, ані татар, оскільки українців і татар їм не показували, також вони не помітили і мілітаризацію Криму, незважаючи на те, що саме цього дня у Севастополі йшла підготовка до параду російського військового флоту. Вони побачили лише все те, що для них було приготовлено, після чого висловили те, що від них очікувалося (що «Крим є російською землею») і задоволені повернулися додому. Тобто, гарно провели час.
Однак, жарти в сторону. Ця приємна подорож насправді є грубим порушенням закону і виразним недружнім проявом не лише по відношенню до України, а й до Європейського Союзу. Крим є частиною української території, яка тимчасово знаходиться під російською окупацією. І тому, іноземці мають право в’їхати в Крим виключно за окремим порядком і спеціальними дозволами української влади. В’їзд до Криму без інформування Києва є порушенням державного кордону України.
Крім правової сторони, цей випадок також має і політичні, набагато далекосяжні наслідки. Можливість того, що візит до окупованого Криму був лише непродуманим капризом десятьох наївних парламентарів, говорячи дипломатичною мовою, викликає обґрунтовані сумніви. Навпаки, ймовірність того, що це була добре спланована російська спеціальна операція є 100%. Ця операція має щонайменше дві мети, які можна помітити голим оком.
Першою, безумовно, є спроба порушити єдність позиції Європейського Союзу у питанні нападу Росії на Україну. Ця єдність для Путіна є справжнім «більмом на оці» і «кісткою в горлі», оскільки хотів би він це визнавати або ні, економічні санкції ЄС виявились дієвим засобом покарання за агресію.
Іншою метою є саме Крим, точніше прийняття факту його анексії. Як відомо, після окупації півострова у ще десятьох українських областях на півдні і сході країни почалися організовані «народні повстання». Метою було створення на цих територіях сепаратистської псевдодержави «Новоросії», що мало би забезпечити Росії сухопутний прохід до анексованого Криму і самопроголошеного Придністров’я, частині Молдови, яка вже більше 20 років знаходиться під російським контролем. Однак, завдяки опору українців, цей план не вдалося реалізувати. Тому Москва перейшла до «Плану Б» з трохи меншими загарбницькими амбіціями.
Ще рік тому Москва почала давати сигнали, що «Крим є вирішеним питанням», а переговори можна вести лише з інших проблем.
Росія очевидно сподівається, що Захід, який всю увагу вже більше року приділяє лише військовому конфлікту на Донбасі, поступово звикає до «існуючого стану речей» і рано чи пізно забуде про Крим, втомившись одного дня від війни в Україні, послабить і погодиться на те, що півострів залишиться Росії лише б вона забрала свою армію з інших частин нашої країни.
І тут, безумовно, стане при нагоді операція «Гостинність», або як би вона там не називалася.
Тому, сьогодні Україна закликає своїх друзів і партнерів на Заході не піддаватися красивим вмовлянням. Крим у жодному разі не є «вирішеним питанням», а навпаки є ключовою проблемою конфлікту. Доки півострів не буде повернуто Україні, світовий політичний і безпековий порядок, а також загальна система міжнародного права залишаються серйозно порушеними.
І наприкінці, одне зауваження стосовно слабких місць демократії. З точки зору диктатора, демократія взагалі є суцільним слабким місцем і тому її постійно намагається похитнути. Однак на диво, в кінці завжди перемагає саме демократія.