«КРИМ – ЦЕ НЕ ЗАКРИТЕ ПИТАННЯ».

 Реагування Посла України О.Левченка на коментарі російського посла Азімова в інтерв’ю газеті «Večernji list» за 5 жовтня 2015 року

В своєму першому інтерв’ю у газеті «Večernji list» за 5 жовтня 2015 р. новий російський посол в Республіці Хорватія др. Анвар Азімов оприлюднив офіційну позицію Москви щодо так званої «української кризи». Хоча позиція ця й артикульована дуже впевненим тоном, вона все ж купи не держиться, бо оправдати загарбницьку агресію є просто неможливим завданням. Але, давайте по порядку.

Сам вислів «українська криза» вже напускає туману. Внутрішня політична криза в Україні закінчилася перемогою революції на Майдані в лютому 2014р. Все, що слідувало за цим – анексія Криму і гібридна війна на Донбасі – це вже зовнішня інтервенція Росії, що докорінно міняє саму природу конфлікту.

Посол Азімов видає «українську кризу» за результат інтриг Америки проти Росії. Перепрошую, але щось тут не так! Якби «американці» справді плели інтригу проти Росії, тоді, мабуть, і криза мала б вибухнути в Росії. А якщо вона вибухнула в Україні, то яке відношення до цього має Росія? Якщо ж говорити серйозно, то мова йде про російську пропагандистську схему, за якою Україна «природно» належить до сфери впливу Москви. І будь-яка спроба України поводити себе як незалежна держава, - скажімо, орієнтуватись на Європу, - трактується як втручання «американського імперіалізму» в російські справи. Спритно! Америка стає агресором, Росія – невинною жертвою, а Україна взагалі перетворюється в дерев’яного пішака у грі світових наддержав! Але жодні маніпуляції не заперечать реальності: Росія, а не Америка, вторглася в Україну, Росія є реальним агресором, а все інше - то геополітичні байки.

За словами пана Азімова, та ж сама Америка змусила Європу ввести санкції проти Росії, які - ну треба ж - завдають економічних збитків обом сторонам! Звичайно що завдають! Але це – менша шкода заради того, щоб не допустити шкоди значно більшої, яка є неминучою у світі, де було порушене міжнародне право і де одна ядерна суперсила може поводити себе як розбійник тільки тому, що вона є ядерною суперсилою. Давайте не будемо недооцінювати Європу. Вона має свою власну голову і достатньо рішучості щоб захистити свої основні цінності.

Багато уваги в інтерв’ю присвячено Криму, який Росія анексувала відразу ж після перемоги Майдану. Оскільки цей злочин ніяк не можна пояснити будь-яким достойним способом, Кремль замість аргументів використовує брехливі аксіоми, які більше схожі на шаманські заклинання. Ось вони: «Крим завжди був російським», «Це незворотній процес», «Анексії не було – був референдум», «Виправлена історична несправедливість».

Перша теза, хоча вона і є доволі поширеною, не має нічого спільного з історичною правдою. Автохтонний народ Криму – кримські татари, і вони мали свою власну державу, Кримське Ханство. Росія завоювала його лише в 1783 р. і тільки після цього тут поселяються перші росіяни. Але в тому ж 18 ст. Російська імперія загарбала ще й Естонію, Латвію, Литву і частину Польщі, а в 1809 р. – ще й Фінляндію. То хто ж при здоровому глузді наважився б сьогодні стверджувати, що він «завжди був російським»?! Єдина «вина» Криму – так, як і України – в тому, що після розпаду Російської імперії  в 1917р. вони не зуміли вирватися з новоствореного Радянського Союзу.

«Істинно російським» Крим стає лише у фатальному 1944 році, коли Сталінська служба безпеки НКВД депортувала всіх, до  найменшої дитини, кримських татар, а в їхні оселі заселила людей з російської глушини. Повернення татар додому стало можливим аж в часи незалежної України. А тепер нащадки НКВДистів знову прийшли щоб розповісти їм про «виправлену історичну несправедливість».

Що ж стосується «незворотності процесу» анексії Криму – то це, мабуть, зараз головна мантра Кремля. Спочатку Путін мав план створити якусь псевдодержаву «Новоросію» в східних і південних областях України, що дало б йому доступ з материкової частини до Криму. Проте, план провалився, і зараз головна мета Кремля – утримати Крим, та ще й так, щоб з цим змирилася і міжнародна спільнота.  Заради цього він готовий відступити з окупованих територій Донбасу, де російська армія насправді просто застрягла. Іншими словами, Москва вигадала досить дивний бартер: один шмат української території обміняти на інший. Тому, в надії намовити й Захід на цю сумнівну оборудку, вона на повен голос заклинає: «Крим – це закрите питання!». Проте, вербальна магія не діє. Бо злочин залишається злочином, як би злочинець не хотів, щоб всі про нього забули.

Заперечення анексії Криму в інтерв’ю звучить зовсім дивно, бо всім відомі дати цих подій – 18 березня 2014 р. в Кремлі Путін підписав з кримськими сепаратистами так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії», а вже 21 березня він був ратифікований в російському парламенті. Виправдання анексії результатами референдуму 16 березня 2014 р. також купи не тримається. Принаймні з трьох важливих причин. По-перше, ніде у світі місцевий «референдум» не може віддати іншій державі частину території, навіть, якщо більшість його населення становить штучно заселена національна меншина.

По-друге, «кримський референдум» відбувся вже під дулами російської окупації, що перетворює усю цю історію у фарс. По-третє, його неймовірні результати (явка 83%, з них 96,6% - «за Росію») за старою радянською традицією були наперед намальовані в Москві. В Криму окрім 58% росіян є ще й 24% українців та 13% кримських татар, які масово бойкотували референдум, а я вірю, що й багато хто з росіян не підтримав військової авантюри кремлівського вождя. Отже, головоломка на складається, цифри стоять на перешкоді!

Поки що це все про вербальну і цифрову «магію» сьогоднішньої російської пропаганди. Надіюсь, що я хоча б частково зумів нейтралізувати її пагубний вплив.

 

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії