Вивернута правда російської пропаганди.

Я вже неодноразово спростовував статті  російського посла у Хорватії Анвара Азімова, в  яких він виправдовує російську агресію проти моєї країни, а у грудні через  «Ютарній лист» я викликав шановного колегу на відкриту дискусію. На жаль, колега нічого не відповів, але запрошення залишається чинним. А поки що  продовжую спростування, цього разу статті «Колючий дріт не гарантує безпеку ЄС», опублікованої у «Ютарньому  листі» 25 січня 2016 року.

Мушу визнати, що стаття написана дуже вправно, так що може ввести в оману непоінформованого читача. Трюк полягає в тому, що автор у принципі говорить правду, але у вивернутому вигляді: «Ми бачили, як деякі наші партнери, засліплені ілюзією своєї обраності і виключності, робили  великі стратегічні помилки одна за одною, за які тепер увесь світ мусить платити.  Ми бачили курс, спрямований на заміну неугодних режимів, нав’язування своєї моделі  розвитку і цінностей без урахування  національних  традицій». Те саме сьогодні говорять і всі демократичні країни Заходу. От тільки вони говорять про Росію, яка, напавши на Україну, зруйнувала міжнародне право та світову безпеку, а посол, навпаки, говорить про Захід.  Наступ -  це найкращий захист!

У результаті такого трюку отримуємо своєрідний «ефект дзеркала», яке відображає дійсність, але навиворіт. Тож Захід стає відповідальним за зростання ісламського тероризму, а  до того ж і не знає,  як дати собі з ним раду, і тільки добра Росія, яка благородно втрутилася у боротьбу з Ісламською державою  у Сирії, може той нерозумний Захід врятувати.

На жаль, усе далеко не так ідеально. Росія вдерлася у Сирію перш за все, щоб врятувати свого союзника, диктатора Асада, а ще точніше, щоб зберегти свою військово-морську базу, яка там розміщена. Йдеться, звісно, і про геополітичний вплив  на Близькому Сході, і про інші мотиви. Та я б хотів зосередити увагу на українському мотиві, який також дуже навіть присутній. Перш за все, інтервенція у Сирії відвернула увагу світових ЗМІ і громадськості від російської агресії в Україні. Що ще важливіше, Росія, яка через авантюру в Україні опинилася під санкціями й у міжнародній ізоляції, втрутившись і в сирійську авантюру, настирливо набивається в союзники США і Європі. Розрахунок очевидний: якщо ми союзники, то скасовуйте санкції і не набридайте нам з тією Україною.

Мушу застерегти, що Росія дуже сумнівний партнер у боротьбі з тероризмом, бо в Україні вона поводиться саме як справжній терорист.  У регіони, які Москва планувала, але не змогла захопити, вона засилає свої численні диверсійні групи, які організовують вибухи, підривають залізничні колії та мости. Декілька терористичних акцій було відвернуто і в Києві.

Російський посол у своїй статті приділяє Україні багато уваги, але знову ж з «ефектом дзеркала»: «Незважаючи на намагання української сторони відмовитися від узятих на себе зобов’язань та завдяки ретельній роботі Росії з усіма зацікавленими сторонами, нам удалося запобігти ескалації збройного конфлікту».

Можна подумати, що це Україна здійснила агресію на Донбас, а «ретельна Росія»  робить усе, щоб відновити мир.  Дозвольте мені повернути все на свої місця: Донбас, як і Крим, є територією України, а Росія є агресором і окупантом. Тому й Мінський процес був запущений, щоб приборкати Росію, а не Україну.

Украй лицемірно звучать бідкання посла Азімова щодо «блокади» Донбасу і Криму («відбирання пенсій та іншої грошової допомоги у цивільного населення, блокування доставки продовольства»).  Але ж у війні окуповані території автоматично відтинаються від решти країни, причому з вини самого окупанта, тому відповідно до міжнародного права саме він несе повну відповідальність за забезпечення потреб населення. Під час Другої світової війни  Москві і на думку не спадало постачати продовольство та виплачувати пенсії на захоплених гітлерівцями частинах країни.  Тимчасом Україна виплачує пенсії людям з окупованих районів, їм треба тільки через блок-пости на лінії розмежування дістатися до першого банку на вільній території.

Щодо постачання електроенергії до Криму, то Україна не мусить, але готова робити це саме заради звичайних людей. Єдиною нашою умовою було, щоб у  угоді про купівлю-продаж  Крим значився як український, а не російський півострів. Тоді Кремль провів телефонне бліц-опитування «громадської думки», і «виявилося»,  що жителі Криму готові жити у темряві, аби тільки вона була російською. За допомогою такої махінації Москва формально «умила руки» і переклала всю відповідальність на невинних людей. Важко зрозуміти, що саме  пан Азімов  тепер закидає Україні?

Фінал статті заслуговує на окремий коментар. У ньому представлена захоплива картина вирішення усіх глобальних проблем, якщо Захід об’єднає свої зусилля з Росією.  Але в той же час звучить і досить зверхнє зауваження «західним колегам», щоб вони «змінили політичну стратегію збереження своєї гегемонії у світі».

Найцікавіше те, що посол  наприкінці майже відкрито сказав, що насправді хоче його президент Путін – «нову конструкцію світової системи безпеки, в якій Росія займе місце рівноправного учасника».  Якщо ще більш відкрито, то це вимога знову розділити світ на сфери впливу  і повернути Росії  все, що їй належало в часи СРСР.

І ще одна заувага. Російська пропозиція Заходові про партнерство схожа на спробу грабіжника після здійсненого пограбування повернутися до порядного товариства, але так, щоб украдене залишилося йому. Проте таке не проходить. Як пише сам Анвар Азімов, «потрібно було  б щонайменше зробити те, що робиться в усьому цивілізованому світі, а саме: попросити вибачення, відшкодувати збитки і пообіцяти, що це не повториться у майбутньому». Щоправда, це він пише не про Росію, а про одну іншу країну, яка над своєю власною територією насмілилася збити російський бомбардувальник. Знову, отже, правда навиворіт.

,