Cтаття про Голодомор в Україні 1932-1933 років, опублікована в газеті "Novi List".

28 листопада 2015 р.

Голодомор. Адміністративно викликаний геноцид

Радянський режим систематично  протягом 1932-1933 років морив голодом населення України,  етнічних українців, а також і росіян, в основному селян, чим убив щонайменше 2,5 , а за деякими даними,  і більше 7-ми мільйонів осіб. Причина голодомору корінилася в насильницькій колективізації села

 Сьогодні, 28 листопада – ще одна дата, яка показує, наскільки поганими є сучасні українсько-російські відносини. Важкими вони є через події сьогодення і через те, що відбувається останні два роки з початку протестів на Майдані у листопаді 2013 року і до сучасності, в якій Росія анексувала Крим, в якій на сході України, у Донецькій і Луганській областях, два конфлікти продовжують тліти, погрожуючи стати «замороженими конфліктами», що є, безумовно, не першим з моменту розпаду Радянського Союзу подібним конфліктом, створеним Росією, якими вона  має можливість тримати «за горло» інші держави, утворені в результаті розпаду СССР (Молдову, Грузію, Україну).

Українці, 28 листопада, починаючи з 2006 року, відмічають Голодомор, що є, можливо, найтрагічнішою подією в історії України. У період 1932-1933 років радянський режим систематично  морив голодом населення України, етнічних українців, а також і росіян, в основному селян. І тим голодом вбито, за попередніми даними, 2,5, а за деякою інформацією, і більше 7-ми мільйонів осіб. Під час великого голоду, який охопив у той час весь Радянський Союз, вразивши сільськогосподарську частину території держави, Голодомор в Україні був найбільш смертоносним. Крім України, потерпало також населення на  півночі Кавказу, Поволжя, Казахстану, півдня Уралу та  західної частини Сибіру. Але ніде Голодомор не мав таких катастрофічних наслідків, як в Україні. На відміну від голоду, який країна  пережила у 1921 - 1922 роках, більшовицька влада інформацію про голод і масове вимирання населення під час Голодомору вміло приховувала від населення  інших регіонів.

Опір українців.

Причиною Голодомору є радянська, зокрема, сталінська політика  насильницької колективізації села і боротьба проти «куркулів» – порівняно заможних селян. Та політика призвела до хаосу у виробництві продовольства, а що стосується України – до зниження опору  насильницькій колективізації. Політику масової насильницької колективізації Сталін розпочав у 1929 році з декількох причин. Перша – підкорення селянства, особливо заможного, шляхом відбирання у нього землі та майна. Друга – за рахунок колективізації забезпечити фінансову підтримку індустріалізації країни. То був час прискореної індустріалізації Радянського Союзу, доба початку будівництва низки заводів, важливих і масштабних енергетичних об’єктів. Колективізація проходила паралельно з прискореною міграцією з села у місто. Чисельність міського населення  швидко зростала, виникала необхідність у покращенні рівня продовольчого забезпечення міста .

Насильницька колективізація, зокрема в Україні, мала і політичне підґрунтя. Українські селяни мали яскраво виражену національну свідомість, а Україна була повстанською територією. У часи громадянської війни, яка відбулася після Жовтневої революції під проводом українського націоналіста Симона Петлюри, в короткий період 1918-1920 років була створена українська держава. Сталін прийшов до висновку, що українські селяни є основою того національного руху, а насильницька колективізація та примусове забирання пшениці – метод, яким їх можна зламати та підкорити.

Пастка для селян

Сталін у 1932 році аж на 44 відсотки підвищив податок на зерно для українського населення, і цим рішенням штучно, адміністративними методами створив передумови для катастрофічного за своїми масштабами голоду.  Це підвищення означало, що продовольства для селянина на прожиття залишалося недостатньо.  Закони того часу були виписані так, що селянин повинен був все зерно віддавати колгоспу. А залишки зерна, що залишалися після виконання колгоспом державного замовлення, розподіляли між селянами. Оскільки багато колгоспів не в стані були виконати навіть державне замовлення через значне підвищення податку,  то для власного ужитку селянам зерна не залишалося. В реалізації тих заходів важливу роль відіграв репресивний апарат Радянського Союзу. Селяни відмовлялися віддавати зерно, а проти них жорстоку боротьбу вели представники таємної поліції. Селяни, навіть діти, які були спіймані на крадіжці зерна, розстрілювалися або у кращому випадку примусово виселялися на Далекий Схід. Селян, які мали більш-менш здоровий вигляд і здавалися не такими голодними, підозрювали у приховуванні зерна. Тих, хто не передав державі необхідну кількість зерна або приховував його, влада звинувачувала у куркульському заколоті.

У той же час селяни не могли перебувати у містах, які забезпечувалися продовольством значно краще.  Радянський Союз  мав систему внутрішніх паспортів. І без спеціального дозволу  жоден селянин не міг покинути своє село. У селі  були «привілейовані»  - селяни, відповідальні за поховання померлих. Вони отримували додаткову плату за свою роботу – хліб. З даними щодо кількості померлих осіб треба бути обережними, але вважається, що у пік Голодомору в Україні щодня помирало  25 000 чоловік. В інших регіонах Радянського Союзу, які потерпали від голоду, на півночі Кавказу, у Поволжі,  жертвами в основному були етнічні українці, чиї предки заселили  територію після відміни кріпосного права у Росії у другій половині 19 століття.

Заборонена тема

Тема Голодомору заборонялася десятиліттями.  Навіть з  розпадом Радянського Союзу не були розв’язані всі політичні суперечності.

Український парламент – Верховна Рада - у травні 2003 року визнала голодомор геноцидом і злочином проти людства. У часи Голодомору поняття «геноцид»  ще не було, як не існувало і Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. А якби існувала, то Голодомор можна було б підвести під Статтю 2 Конвенції, за якою геноцид, між іншим, визначається як «навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її».

У 2006 році Верховна Рада України вдруге визнала Голодомор геноцидом. Голодомор є наріжним каменем в українсько-російських відносинах. Росія, як правонаступник СССР, відмовилася визнавати відповідальність за Голодомор як геноцид. З приходом до влади в Україні проросійського Президента Віктора Януковича у 2010 році було досягнуто згоди між ним і російським Президентом того часу Дмитром Медведєвим. Два президенти дійшли висновку, що то був злочин, трагедія українського народу, і ця домовленість мала негативні відгуки у більшої частини українського суспільства. Станом на сьогодні 30 країн визнало голодомор геноцидом. Крім України, 28 листопада відзначають і в інших країнах, особливо в тих,  де є численна  українська діаспора.

 

Масштаби катастрофи можна оцінювати  за даними перепису населення. Перший перепис після Голодомору проведено у 1937 році.  Багато про що говорить той факт, що результати перепису населення не були оприлюднені. Наступний перепис населення відбувся через два роки,  у 1939 році. І, за його даними,  Україна мала на 3,084 мільйона чоловік менше, ніж за результатами перепису 1926 року. Значну втрату  населення,  викликану Голодомором, радянська влада пояснювала двома великими переселеннями російського народу у 1937 і 1939 роках. За 13 років  населення України скоротилося на 9,9 відсотків. В той же час чисельність населення Радянського Союзу збільшилось з 147 до 170 мільйонів чоловік, а Росії, зокрема, – з 77 до 99 мільйонів чоловік.