Багато хорватів в Україні «впізнали себе і свою «долю». Інтерв’ю Посла України в Хорватії Олександра Левченка.

Ваша Високоповажносте, у Національній університетській бібліотеці була відкрита значима виставка фотографій «Донбас: війна і мир». З якої нагоди виставка була відкрита у Загребі і які її месиджі?

«Я думаю, що війна, яка триває на території українського Донбасу  майже два роки цілком достатній привід для того, щоб така виставка була проведена. Вона складається із 60-ти фотографій, які знімали не тільки професійні фотографи і журналісти, а й військові та цивільні жителі зони військових дій, тобто безпосередні учасники тих драматичних подій, що робить ці картини набагато переконливішими. Головна тема виставки, проте, не сама війна і бойові дії, а люди, яких та війна спіткала, у чиї оселі вона прийшла незваною і чиє життя вона зруйнувала. Це бійці, які ще вчора були мирними студентами або робітниками, це жінки, чоловіки, діти, які намагаються і далі жити своїм життям серед розрухи і смерті. Тому виставка і називається «Війна і мир». Насправді мир є її головним месиджем».

Чого очікуєте від виставки і чи ця виставка досягла цілей у Лондоні і Брюсселі?

«Спочатку про війну в Україні достатньо багато повідомлялося в світових ЗМІ, але зараз, через  Сирію, ІДІЛ, міграційну кризу українська тематика відтіснена кудись на задній план. Виставка повинна нагадати, що війна Росії проти України нікуди не поділася, що окупація й досі триває і на Донбасі і у Криму і що дуже необачно забувати про вогнище війни в самому географічному центрі Європи.

Але мова йде не тільки про знання та інформацію. Ніякі цифри і експертні аналізи не можуть дати справжнього розуміння воєнних подій, якщо не підключені емоції. Мистецтво фотографії дає можливість подивитися очі в очі людям, які за мить до того були десь далеко, поза вашою увагою і турботою, і раптом страждання, страх, сподівання тих далеких невідомих людей  стають вам близькими і зрозумілими. Я вірю, що виставка досягла цих цілей у європейських столицях. А що стосується Хорватії, то тут я не маю ніяких сумнівів. Багато хто з хорватів у тих зображеннях  із нинішньої України впізнав своє власне  воєнне минуле і минуле своєї батьківщини.  Саме про це, відкриваючи виставку, говорив  Голова Комітету з питань зовнішньої політики Хорватського Сабору Даворин Млакар: «Ми добре розуміємо, через своє недавнє минуле, що відбувається у вашій країні, розуміємо все, що переживає український народ. Через усе це пройшла і Хорватія. Тому маємо особливе ставлення до того, що відбувається в українському регіоні Донбас, співчуваємо і хочемо допомогти змінити ситуацію у спосіб, гідний цивілізованого світу».

Хорватія і Україна  мають в історії багато точок дотику. Які Ви бачите подібності і відмінності і чи може досвід Хорватії допомогти Україні?

Подібність історичних доль України і Хорватії – це справді матеріал для десятків  дисертацій і наукових монографій. Почнімо з того, що хорвати у сьомому столітті прибули на територію своєї сьогоднішньої батьківщини із території Західної України, яка тоді називалася Біла Хорватія, а населення тієї території згадується у наших літописах під назвою білі хорвати аж до 11 століття. Тому українці із Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей України є прямими потомками тих древніх хорватів, які свого часу не пішли у напрямку Адріатичного моря. Звідси і схожість мов, традицій і менталітету двох націй, звідси і відчуття спорідненості, дружби і солідарності, які пов’язують нас з незапам’ятних часів. Дивно, але наші історичні долі залишаються схожими і після розділення. І ми, і хорвати у ранніх середніх віках створили свою власну державу, але втратили її, і знову відновили державність у один і той же рік - у 1991 році. Єдина різниця в тому, що ви змушені були відразу її обороняти, а нас війна наздогнала на 23 роки пізніше. Але сценарії, за якими здійснюється військова агресія, за якими створюються сепаратистські псевдодержавки, знову ж таки надзвичайно схожі, ніби написані однією рукою.

Тому унікальний хорватський досвід ведення війни і післявоєнної відбудови є для нас дорогоцінним і ми інтенсивно і всебічно переймаємо його. З щирою подякою хочу сказати, що Хорватія надає нам у цьому щиру допомогу. Скажімо, ще у березні минулого року  пан Ловре Пейкович, який  під час війни за незалежність Хорватії очолював Комітет із забезпечення потреб біженців та вигнанців, провів у Києві  масштабну презентацію свого багатого досвіду, а на минулому тижні вашу країну відвідала делегація на чолі із Заступником Глави Адміністрації Президента України А.Тарановим. Під час візиту 16 березня у Загребі відбувся круглий стіл «Мирна реінтеграція: хорватський досвід», на якому провідні хорватські політики і експерти часів війни поділилися зі своїми українськими колегами подробицями організації мирного повернення окупованих територій під суверенітет Хорватії.

Як Ви оцінюєте  відносини між Хорватією і Україною, беручи до  уваги те, що Україна як член ООН визнала Хорватію 11 грудня 1991 року?

Хорватія визнала нас 5 січня 1991 року, а Україна Хорватію вже 11 грудня 1991 року. Звичайно, то був акт солідарності і взаємної підтримки  двох щойно створених держав, з тією різницею, що Україна мала статус країни-члена ООН ще від 1945 року. Справді, ця обставина створила дуже важливий прецедент у процесі визнання молодої Хорватії. Я думаю, що взаємне визнання є подією особливої ваги у всій історії відносин між нашими народами і країнами.  Воно засновувалося на віковічній дружбі, про яку я говорив, і  саме стало  міцним фундаментом для побудови подальших чудових взаємин між нашими державами. Можу вам підтвердити, що ці відносини залишаються бездоганними протягом всіх цих 25 років.

Як Ви оцінюєте економічні відносини між нашими країнами?

 Тут, на жаль, мушу вдатися до відомого формулювання, «що ми не скористалися величезним потенціалом наших можливостей». Якщо серйозно, то, не зважаючи на економічний спад в Хорватії, нам протягом останніх років, вдавалося повільно, але впевнено збільшувати нашу двосторонню торгівлю товарами, але накреслені плани давали ще кращі очікування. Проте війна, яку Росія розв’язала проти України, відкинула нас назад. Тепер маємо зорієнтуватися і за нових обставин визначити сфери взаємних інтересів. Я думаю, що це перш за все енергетика. З Україною дуже успішно співпрацює ваш «Далековод».  Велику допомогу у забезпеченні енергетичної безпеки для України може подати хорватський проект побудови LNG терміналу на о.Кирк.

Чи змінилося щось Україні за останні два роки після приходу нової влади?

Як звичайні люди оцінюють в Україні нову ситуацію?

Змінилося все. Майдан змінив не тільки владу, а й усе суспільство. Українці показали, що не стануть терпіти поступове сповзання влади в авторитаризм. Наше суспільство продемонструвало надзвичайну здатність до самоорганізації у кризових ситуаціях, коли керівництво зраджує свій народ. Мільйони громадян, що брали учать у акціях протесту, стали тим каталізатором, який спричинив пришвидшену кристалізацію саме того громадянського суспільства, яке гарантує перемогу і отримання демократії.

Що стосується оцінки «звичайних людей»,  то мільйони їх  більше не «звичайні», а активні учасники політичного процесу. Вони постійно контролюють і спрямовують владу, часто критикують її і постійно спонукають до пришвидшення реформ. Я не ідеалізую політичну ситуацію, вона є дуже складною, економічне становище надзвичайно важке, але доки демократичне суспільство контролює владу, загальний хід подій є правильним.

Звичайно, трагічні зміни спричинила російська агресія, анексія Криму і окупація частини Донбасу. Ми втратили щонайменше дев’ять тисяч життів, десятки тисяч молодих людей стали воєнними інвалідами, маємо півтора мільйона біженців. Це надзвичайно важка травма, яка змінює свідомість нації, і хорвати знають це зі свого власного досвіду.

Чи ви вже зменшили корупцію, через яку частково й відбувся «Майдан»?

Ви правильно відмітили, що боротьба з корупцією була однією з причин Майдану, влада не повинна про це забувати. Українське суспільство стало надзвичайно нетерпимим до корупціонерів, особливо тих, хто при владі. На них ведуть справжнє полювання  різні неурядові організації, корупція є однією з головних тем ЗМІ. Така зміна суспільної атмосфери є надзвичайно важливим, навіть вирішальним чинником.

Крім того, після підписання Угоди про асоціацію з ЄС боротьба з корупцією в Україні здійснюється під наглядом і за допомогою Євросоюзу. Додаткові вимоги до антикорупційного законодавства ЄС висунув і у зв’язку із підготовкою до введення безвізового режиму з Україною. Цими днями Україна прийняла закон про електронне декларування доходів державними службовцями і завершила створення Національного агентства з протидії корупції, чим виконала всі передумови для скасування віз.  Я хочу відзначити, що можливість подорожувати у країни ЄС без перешкод надзвичайно посилить у українців відчуття європейської належності, а це дуже важливо для нас саме тепер, коли ми протистоїмо агресії східного сусіда.

Депутат від Хорватії у Європейському Парламенті Андрей Пленкович є Головою парламентської делегації ЄП в Україні. Чи може, на Вашу думку, Хорватія конкретно допомогти найшвидшому входженню України в ЄС?

«Хорватський депутат Європейського Парламенту Андрей Пленкович є Головою парламентської делегації ЄП в Україні. Це значить, що ЄС розмовляє з Україною саме його устами. Він – великий друг нашої країни, який зробив величезний внесок у європейську інтеграцію України, а також у формування проукраїнської політики ЄС після початку російської агресії. Минулого року Президент України Петро Порошенко відзначив Андрея Пленковича орденом «За заслуги».

Що стосується конкретної допомоги, яку Хорватія може подати у справі європейської інтеграції України, то ми повинні мати на увазі, що саме Хорватія має найновіший досвід входження у склад ЄС і готова поділитися своїм досвідом з нами.

У Хорватії живе числена українська діаспора. При цьому вона поділяється на «стару», тобто потомків перших австро-угорських переселенців, і «нову» – тих, хто приїхав після розпаду СРСР. Чи існує між ними різниця і чи впливає знання ситуації у сучасній Україні на якість співробітництва?

«Звісно ж різниця в історичному досвіді та й у менталітеті цих двох груп існує. Стара діаспора, яка тут живе поколіннями, є повністю інкорпорованою у хорватське суспільство. Нова ще у процесі адаптації, а її зв’язки з Україною набагато міцніші. Однак Посольство, беручи до уваги цю різницю, однаково добре співпрацює і з тими, і з іншими, оскільки всі вони – наші співвітчизники. Крім того, ми багато працюємо над тим, щоб пов’язати між собою ці дві групи. Наприкінці минулого року представники нової імміграції заснували товариство «Українська ініціатива в Хорватії», яке вже почало активно працювати. Саме вони ініціювали і багато зробили для організації виставки «Донбас. Війна і мир», про яку ми говорили на початку.

Хорватія і Україна мають частково спільну історію. Один із засновників Європейського Союзу Жан Моне якось сказав, що якби завдання заснувати ЄС постало зараз, то почали б з культури. Чи маєте Ви своє бачення, як потрібно було б просувати хорватсько-українські культурні зв’язки та що для того треба зробити?

«Багате культурне співробітництво є найліпшимим показником того, що відносини між двома країнами є прекрасними і що ці країни економічно благополучні. Відносини між Україною та Хорватією справді прекрасні, а от із благополуччям дещо складніше. Через війну ми вимушені були відкласти проведення Днів культури України в Хорватії та Хорватії в Україні. Але ми робимо все можливе для покращення нашого культурного обміну. Протягом двох останніх років у Хорватії видані чотири книжки провідних українських письменників – два романи Оксани Забужко і по одному Олександра Ірванця та Юрія Винничука. У десятку хорватських міст побувала виставка прикладного мистецтва «Петриківський розпис», який включений до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Наш фольклор у Хорватії добре представляють мистецькі колективи української та русинської меншин. А ще не проминемо увагою, що видатні українські митці стали справжніми зірками у провідних хорватських театрах. Це диви Сплітської опери Нелі Мануйленко, Рієцької опери Ольга Камінська, а також відомий загребський скрипаль професор Орест Шургот.

,