Через напад Росії хочемо у НАТО

НН: У Боснію і Герцеговину Ви прибули з проектом «Карта добрих побажань», яка демонструє бажання дітей жити в мирі. Що спонукало Вас долучитися до цього проекту?

Левченко: Проект полягає у тому, що діти із 35 країн світу обмінюються побажаннями миру з дітьми з України, яка сьогодні захищається від зовнішньої агресії. У випадку з дітьми БіГ це  має особливо глибокий сенс, оскільки ваша країна теж пройшла крізь жахіття війни.

НН: 18 березня виповнюється два  роки анексії Росією Криму. Ця подія для України є окупацією, в той же час Росія стверджує, що це просто  повернення в Росію. Як Ви це бачите?

Левченко: Міф про те, що «Крим завжди був російським» і Росія «тільки повернула» його, є найшкідливішим, бо у нього вірить багато людей, навіть ті, хто засуджує насильницьку анексію. Істина зовсім інша. Єдиним автохтонним народом Криму є кримські татари, які мали свою державу Кримське ханство. Перші росіяни там з’явилися тільки у 1783 році, коли півострів загарбали війська цариці Катерини.  Скажімо, Естонію і Латвію Росія захопила ще у 1721 році, але нікому не спадає на думку говорити, що вони «споконвічно російські». У 1921 році, під час створення СРСР, більшовики самовільно приєднали Крим до Російської Радянської Республіки, хоча півострів не має з нею ніякого зв’язку. Це значно ускладнило економічний розвиток Криму, бо все його забезпечення здійснювалося із України, з якою він зв’язаний по суші.  Помилку виправила сама Москва у 1954 році, передавши Крим Україні. Отже міф, що Крим «був російським» бере початок всього лиш з 1954 року. Абсурд. Слід додати, що так звану «російськість» Криму посилила сталінська депортація у 1944 році всіх татар, замість яких з глибини Росії було переселено десятки тисяч російських колонізаторів. Це був справжній геноцидний злочин, оскільки тільки протягом перших чотирьох років вигнання вимерло 46,2 відсотка татарської нації. Татар повернула додому вже незалежна Україна,  і тому сьогодні вони так щиро її підтримують.

НН: Російська сторона стверджує, що однією з причин української кризи є скасування російської мови в Україні. З огляду на те, що багато українців говорять російською, як Ви вважаєте, це могло спричинити нестабільність?

Левченко: По-перше, російську мову в Україні ніколи не відміняли. Українська мова є державною, але права російської мови окремо гарантовані Конституцією. Більше того, якщо якась з цих двох мов справді дискримінована, то це українська. Росія віками її викорінювала, так що мільйони етнічних українців у Києві і великих містах  перейшли на російську мову. Російська мова зараз домінує в міському середовищі і навіть у засобах масової інформації. Що стосується Криму, то там перевага російської мови була абсолютною: 90 відсотків шкіл були російськими, хоча росіян на півострові було «лише» 58 відсотків. Цілком зрозуміло, що ми проводимо політику відродження української мови, але без всякого примушування. Отже, ні про яку дискримінацію російської не йдеться.        Водночас російська пропаганда широко використовувала цю брехню, щоб виправдати окупацію Криму. Вона і зараз переконує населення Криму в тому, що російські війська врятували їх від «фашистської бійні». Проте мовна ситуація в Україні є набагато складнішою, ніж думають у Кремлі. Людина може говорити російською, бути етнічним росіянином, але це не означає, що вона не є справжнім патріотом України. Щонайменше половина воїнів, які борються з російською агресією, є саме такими російськомовними українцями. Первісний план Путіна з захоплення України  не вдався якраз тому, що він помилково ототожнював таких наших співгромадян зі своїми прихильниками.

НН: Яка ситуація у Східній Україні? Чи є надія, що Мінські домовленості будуть виконуватися і яка перспектива миру?

Левченко: Ситуація на Донбасі – це стан «ні війни, ні миру». Завдяки Мінським домовленостям великі бої припинилися. Але російська сторона кожного дня порушує режим припинення вогню по 20-30 разів, кожного дня гине один або декілька наших військових. Для світових ЗМІ цього замало, але протягом року після Мінська загалом було вбито 733 військових.  Чи й ця кількість є незначною? Росія усе ще не вивела свої війська, танки та артилерію з окупованих територій, контроль України за кордоном на Донбасі не відновлений. Так що Москва не виконала головних умов для тривалої нормалізації становища. Проте Мінські домовленості можуть бути виконані, якщо міжнародна спільнота послідовно застосовуватиме економічні санкції. Таким же чином в майбутньому може бути повернутий і Крим. Адже санкції є єдиним мирним інструментом, який справді впливає на Кремль.

НН: Чи буде Україна добиватися членства в НАТО?

Левченко: Буде. Через напад Росії таку позицію вперше підтримує більшість України. До речі, Україна в 2010 році офіційно відмовилась від намірів здобути членство в НАТО, але це не врятувало нас від російської агресії.

НН: А в ЄС? Чи, може, Ви бачите майбутнє в економічних інтеграційних процесах у напрямку Росії?

Левченко. Європейська інтеграція вже давно є нашою стратегічною метою і бажанням всієї нації. Майдан піднявся саме тому, що президент Янукович проігнорував це прагнення і у змові з Путіним розвернувся у бік Москви. Що стосується  економічних інтеграцій з Росією, то погляньте самі. Всюди у сфері її впливу настає економічний розлад. Росія не може навести лад навіть у своєму власному домі, а що вже говорити про чужі. Слідом за західними інвестиціями йде підвищення рівня життя, а за російськими – викачка ресурсів і політичний диктат.

НН: Як Ви оцінюєте співпрацю між БіГ і Україною?

Левченко: Ми є двома близькими і дружніми державами, нас поєднує і слов’янське походження та європейські прагнення. Тож маємо ідеальну основу для розвитку співпраці, залишається тільки нашу дружбу і єдність наповнити реальними проектами у політиці, економіці та інших життєвих сферах.