На російську «гібридну» війну проти Заходу ще й досі дивляться крізь старі окуляри

Коли Росія у 2014 році напала на Україну, світ засудив агресію, але все-таки сприймав її радше як ще один локальний конфлікт на пострадянському просторі: «Та це там, у тій їхній похмурій зоні, де завжди відбувається щось сумнівне». Таким чином США і ЄС, підтримуючи Україну як жертву, себе уявляли як нейтрального арбітра, а Росію – й далі як партнера, якого треба умовити повернутися в сферу міжнародного права. Проте сьогодні стає дедалі зрозумілішим, що ситуація значно гірша і що Росія веде свою «гібридну» війну не лише проти України, а й проти всього Заходу. Хтось це вже зрозумів, багато хто тільки починає щось підозрювати, але більшість усе ще дивиться на ситуацію крізь старі окуляри.

Звичайно, у Європі, порівняно з Україною, ця війна перебуває на більш ранній стадії. Російська доктрина «гібридної війни» виділяє 4 її фази: деморалізацію, дестабілізацію, кризу і стабілізацію, але вже за московським рецептом. Сьогодні в анексованому Криму відбувається «стабілізація»: окупаційна адміністрація встановлена, а спецслужби переслідують кожного, хто не радіє несподіваному «звільненню». На Донбасі, де путінський бліцкриг провалився, затягнулась фаза кризи, з боями, руйнуваннями та смертями. А Європа, схоже, щойно увійшла в період дестабілізації.

Західна демократія в основному виявилась  непідготовленою до гібридної війни і не знає, як їй можна протистояти і як її вчасно розпізнати. Бо це не звичайний армійський, а спецслужбістський тип ведення війни, що повністю відповідає ментальності нинішньої КГБ-істської верхівки Кремля.

Гібридна війна не оголошується, більше того – вона з посмішкою заперечується. Світ уже бачив російські війни-невійни. Скажімо, у 1979, коли СРСР увів війська в Афганістан, офіційно це не була війна, а лише «інтернаціональна допомога братньому афганському народові у боротьбі з імперіалізмом». Але тоді принаймні визнавалося, що радянська армія увійшла в сусідню країну. У випадку з Україною Росія безсоромно заперечує присутність своїх регулярних військ на Донбасі, завдяки чому їй нехай частково, але все ж таки вдається заплутувати ситуацію.

Особлива підступність гібридної війни полягає в тому, що вона починається за роки до того, як жертва її взагалі усвідомить. Це схоже на людину, в якої один за одним починають відмовляти всі органи, а вона й гадки не має, що сусід вже давно її повільно труїть.

Ще декілька років тому здоровий і бадьорий Європейський Союз був взірцем процвітання, стабільності й гармонії, сповненим упевненості в своїх силах і віри в майбутнє. Сьогодні ж ЄС зіткнувся з масою неочікуваних викликів, він значно деморалізований несподіваною міграційною кризою, наляканий масовими терористичними атаками у своїх столицях.  Там, де колись панувала єдність, сьогодні виникають непорозуміння. Брекзит завдав Євросоюзові жахливої рани, а євроскептицизм поширюється і в старих, і в нових країнах-членах. Через фрустрацію громадян посилюються праві радикальні сили, які ще зовсім нещодавно були повністю маргінальними. Саме ці сили проповідують національний егоїзм, ненависть до Європейського Союзу, а в Путіні вбачають споріднену душу. Хворий мав би негайно пройти обстеження і перевірити, чи часом не підливає йому хтось у питво трошки отрути. Багато чого можна було б навчитися і на прикладі України.

В Україні мало хто міг собі уявити, що Росія може напасти на нас зі зброєю. Тому ворожі заяви й дії не прочитувалися як ознаки того, що гібридна війна вже йде повним ходом. Тепер ми можемо з упевненістю сказати, що Путін рішуче взяв курс на знищення України ще в 2004 році, після Помаранчевої революції в Києві, коли він побачив, що наша країна виходить зі сфери впливу Москви і повертається вбік ЄС. Тоді в дію вступила пропаганда, яка активно почала трансформувати традиційний образ братньої України у ворожий. Це не припинилося навіть тоді, коли до влади в нашій країні прийшов проросійський президент Янукович, тобто підготовка кризової, збройної фази не зупинилася й тоді. У результаті після десяти років промивання мізків російський солдат уже був психологічно готовий стріляти в братів-українців (наші перетнули цей поріг лише після окупації Криму і початку бойових дій на Донбасі).

За аналогією стартом гібридної війни Росії проти Заходу може вважатись той момент, коли Росія почала активно формувати його негативний образ. Що стосується Америки, вона завжди зображувалася як злий імперіаліст, який намагається накапостити СРСР (Росії) по всьому світу. Але образ Європи, нехай і капіталістичної, завжди залишався привабливим. Європа - це культура, порядок, особиста свобода, стабільність, високі стандарти і комфортне життя. Однак з певного моменту російська пропаганда почала потроху спотворювати цю гарну картинку, паралельно роздуваючи російську національну пиху. Урешті європейці постали м’якотілими слабаками, які у всьому слухають Америку, а їхня демократія і лібералізм звелися до захисту гомосексуалістів. Така Європа у високодуховного російського патріота не може викликати нічого, крім презирства й огиди! Припущу, що маркером початку гібридної війни Росії проти Європи могло б послужити широке використання в пропагандистському дискурсі зневажливих новотворів "гейропа" і "ліберасти". У будь-якому разі фазу активної дестабілізації Європи Кремль скоріш за все розпочав, коли Захід підтримав український Майдан 2014 року, а потім виступив проти російської агресії в Україні. Таких речей Кремль не прощає.

Амбіції Росії є вищими, ніж можна було б очікувати. Головними першочерговими завданнями є скасування санкцій, які можуть зламати її економіку, та примирення Заходу з фактом анексії Криму заради повернення до „business as usual“. Подальші цілі – це порушення єдності між США і ЄС, а також всередині ЄС і НАТО, а якщо вдасться, то й їхній розпад. З таким фрагментованим західним світом Росія відразу ж піднялася б до рівня суперсили і без проблем повернула б під свій контроль усіх васалів-утікачів.

Гібридна війна є специфічною за своїми методами. Вона використовує і збройні дії, як в Україні, але це відбувається (якщо відбувається) вже на завершальній стадії. Крім того, застосовуються всі можливі незаконні засоби - шпигунство, саботаж, тероризм, корупція, а також і підривна діяльність в легальних сферах – у політиці, економіці, інформації, науці, більше того - використовуються навіть релігія і культура, які є уособленням світлої сторони життя. Коротко кажучи, зброєю в гібридній війні може стати буквально все, що може бути використано для досягнення злої мети.

Величезну, можливо, й вирішальну роль в гібридній війні мають інформація і пропаганда. Вони її готують, про що я вже говорив, і супроводжують на всіх етапах до самого кінця. Тут Москва не економить грошей, вона створила величезну дезінформаційну індустрію, яка активно працює по всьому світу, а останнім часом проникла і на хорватський простір, хоча в Хорватії, яка у стражданнях України впізнає своє недавнє минуле, російська пропаганда не почувається занадто комфортно.

В інформаційну війну росіяни ввели одну принципову новинку. Як правило, професійно приготована брехня містить деяку частку спотвореної правди, чим досягається більша правдоподібність. Проте Москва сьогодні запускає в обіг стовідсоткову брехню, яка не має абсолютно нічого спільного з реальністю. І багато хто в Європі на це купляється. Дехто нічого не знає про наші обставини і сприймає за чисту монету все, що почує. Але в пастку потрапляють і розумніші люди, в тому числі й ті, яких «так просто не обдуриш!» Якраз вони і виходять з того, що обманюють всі, а правда лежить десь посередині. У результаті стовідсоткова брехня перетворюється для них у напівправду, а стовідсоткова правда – в напівбрехню. Подібно працюють, на жаль, і багато європейських журналістів. Замість того, щоб глибоко вивчити тему і повідомити громадськості, що ж насправді відбувається, вони нібито притримуються принципу об'єктивності, тобто просто переказують думку обох протилежних сторін, а в результаті безкоштовно допомагають російській пропаганді обдурювати громадськість своїх країн. Адже брехня не може бути протилежною думкою, а лише брехнею. (Більш детально про це див: Peter Dickinson: How the international media enables Russian aggression in Ukraine).

Щодо України російські експерти з інформаційних воєн розробили «на експорт» цілу низку брехливих тез, які їхні політики, дипломати, журналісти і агенти впливу наполегливо повторюють, незважаючи на те, що їх уже сто разів спростовано. Наведу найбільш злісні.

- Майдан у Києві організував і профінансував Захід. (Насправді Майдан  стався тому, що Янукович в останній момент відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС і розвернув країну вбік Росії в обмін на кредит в $15 млрд, який йому у Москві особисто пообіцяв Володимир Путін. Люди сприйняли це як зраду).

- Завдяки Майданові до влади в Україні прийшли націоналісти, фашисти і т.ін. (Майдан очолили демократичні проєвропейські сили, в парламент на виборах 2014 року не ввійшла жодна націоналістична партія).

- Жителі Криму самі звільнилися. Російська армія не брала участі. (Через рік Путін сам похвалився, що вона брала участь, до того ж під його керівництвом).

- Крим завжди був російською землею. (Корінні жителі півострова - це Кримські Татари, а Росія його захопила тільки в 1783 р. Як не дивно, абсурдна теза про «споконвічно російський Крим» досить глибоко вкарбувалася в свідомість міжнародної громадськості).

- Крим - це закрита тема. (Це повторюється як мантра, бо логічного пояснення не має. Україна і світове співтовариство мають протилежну думку).

 - Жителі Донбасу самі звільнюються. Російська армія не бере участі. (Путін ще не хвалився, але доказів того, що армія там присутня, є більш ніж достатньо, і світ це визнає).

- Ідеться про внутрішній український конфлікт, про громадянську війну. (Ідеться про російську військову інтервенцію з використанням усіх інструментів гібридної війни. Проте у світі багато політиків і журналістів залюбки використовують фрази "український конфлікт", "українська криза", "проросійські сепаратистські сили", залишаючи осторонь головного винуватця. Без сумніву, вони роблять це і тому, що бояться дратувати Росію).

- Росія не нападає, а захищає легітимну сферу своїх інтересів від агресивного розширення НАТО і американського впливу. (Феноменальний трюк, який усе перевертає з ніг на голову, а із злочинця робить жертву. Тут Росія відштовхується від якоїсь архаїчної феодальної точки зору, за якою вона має право вирішувати долю своїх колишніх колоній. При цьому заперечується право України обирати свій власний шлях. Цю імперську позицію з крайнім цинізмом нещодавно в інтерв’ю «Вечерньому листу» виклав російський політолог С.Караганов, «який має певний вплив у Кремлі»: «Президент Путін сказав, що якщо питання вступу України до НАТО коли-небудь знову буде підніматися, то України просто більше не існуватиме. І він дотримався свого слова»).

Слід визнати, що у Європі на тезу про те, що Росія лише чинить спротив США, купуються численні політологи - від пивнушних до академічних. Це ті, які усе підряд зводять до геополітичної боротьби двох наддержав. При такому трактуванні поняття правди і кривди нівелюються, а все зображується як якийсь футбольний матч, в якому іншим країнам відводиться роль м’яча.

Зауважу, що й ця стаття говорить про боротьбу Росії проти Заходу, проте в моїй інтерпретації саме Росія і лише Росія виступає як агресор. Саме вона напала на суверенну Україну, щоб утримати її як свого васала, а коли демократична спільнота стала на захист міжнародного права, Москва з помсти почала проти неї гібридну війну. І, безумовно, я твердо стою на тій позиції, що будь-яка суверенна держава, в тому числі й моя Україна, є повноправним суб’єктом на світовій арені.

Політичний аспект гібридної війни тісно пов'язаний з інформаційним, бо пропаганда служить для виправдання політики Кремля. Зараз я хотів би коротко зупинитися на  досягненні політичних цілей і на методах, які для цього використовуються.

Зняття економічних санкцій є для Росії завданням номер 1, оскільки виявилось, що ці «м’які» заходи все-таки діють і, якщо вони продовжаться, то можуть паралізувати путінський режим. Тому робота йде на всіх напрямках і на всіх рівнях. Розрахунок передусім робиться на національний егоїзм, дрібноміщанський менталітет і політичну короткозорість. Наголошується на взаємних збитках від санкцій і пропонується маленька зрада принципів: «Ну ж бо, яке вам діло до тої далекої України і до того Криму, давайте закриємо цю історію і будемо торгувати, як і раніше!». До справи залучаються ділові кола, які мають бізнес з Росією, корумповані політики та куплені журналісти, а також і ті наївні діячі, які сподіваються поступками купити собі мир з небезпечною імперією.

Хотів би звернути увагу на те, що сьогоднішні збитки країн-членів ЄС є мінімальними у порівнянні з життям у нестабільному світі, де зруйновані право і безпека. А крім того, боюсь, що «жити, як раніше», вже не вийде. Путін уже розпочав гібридну війну, відчув смак великої гри і буде розширювати свою агресію доти, доки його не зупинять. А зупинити його без застосування зброї можуть якраз посилені санкції. Що ж стосується прихильників умиротворення агресора, я б нагадав їм про Гітлера і ганебний 1938 рік.

Скасування санкцій і вихід з міжнародної ізоляції були однією з причин раптового втручання Росії у сирійську війну. Тим самим вона досить настирливо набивалася Заходові в союзники у боротьбі з Ісламською державою, але й тут не змогла грати чесно, тому спроба провалилася.

Ведеться інтенсивна робота і над завданнями дестабілізації Європи та руйнуванням єдності Заходу. Це видно із напрямків пропаганди, серед іншого і зі статей російських офіційних осіб у хорватській пресі. Одним з головних мотивів сьогодні стало ганьблення Європи, яка, ось бачте, повністю залежить від Вашингтона, який забороняє їй дружити з Росією, присоромлюються і малі країни ЄС і НАТО, які, бідолахи, лише слухають те, що їм говорять великі. Хоч якими нереальними не здавалися б ці цілі, перші досягнуті результати свідчать, що треба бути насторожі.

Говорячи про гібридну війну у політиці, не можна забувати про таку універсальну зброю, як корупція (звичайно, вона застосовується і у всіх інших сферах). Тут ідеться не тільки про прямий підкуп, а й про «щиру допомогу», безпосереднє або прикрите фінансування політиків і партій, про бізнес-партнерство, яке перетворюється для державного чиновника на згубну моральну і фінансову залежність. У такий спосіб російський вплив інколи може приховано досягати високих державних рівнів. Останнім часом скандали настільки почастішали, що у наведеній схемі деяких своїх відомих політиків можуть упізнати багато країн Європи і світу.

З метою дестабілізації Європи особливу допомогу Кремль подає ультраправим і ультралівим партіям, які отримують додаткові шанси у турбулентні часи, а водночас і самі цю турбулентність посилюють. Тут уже класичним прикладом стало російське фінансування французького Національного фронту Марини Ле Пен.

Необхідно сказати і про одну принципову розбіжність у розумінні політики між сьогоднішньою Москвою і Заходом, які вже довго ведуть переговори навколо вирішення російсько-українського конфлікту. Не можна забувати, що Путін і його верхівка - це професійні працівники спецслужб, ментальність яких значно відрізняється від звичайних політиків. Те, що для політиків є переговорами, для них є спецоперацією, замість партнерів вони бачать ворогів і потенційних жертв, готовність до компромісу сприймають як слабкість і дурість суперника та як сигнал до подальшого нападу. І, звичайно ж, обман вони вважають професійною чеснотою. Таким чином, обидві сторони під час переговорів грають у зовсім різні ігри: якщо одні шукають миру, другі вправляються у гібридній війні. Це зовсім не означає, що з Кремлем немає сенсу вести переговори. Потрібно тільки знати, з ким маєш справу, що в нього на гадці, і рішуче класти край будь-яким спробам обману.

Надзвичайно потужною зброєю в гібридній війні є, безумовно, економіка. Росія і тут має свою специфіку. Якщо в усьому світі політики і спецслужби прокладають шлях економічній експансії своєї країни, то в росіян усе навпаки - економіка прокладає шлях політиці й розвідці. Тому з російськими інвестиціями ніколи не приходять розвиток і зростання рівня життя, а лише корупція та нав’язування політичного контролю. По приклади не треба далеко ходити, їх є багато і в цьому регіоні, де позиції Росії особливо сильні у православних країнах і краях. Згадаймо лише спроби "народних протестів" у Чорногорії, щойно вона насмілилася вступати в НАТО.

Як засіб шантажу і політичного диктату Росія вже давно використовує поставки газу й нафти. Україна відчула це на собі ще десять років тому, коли Москва вела проти нас "енергетичні війни", від яких постраждало також і багато інших країн. Завдяки цьому Європа своєчасно розпізнала небезпеку монопольної залежності від російського газу і, здається, встигла вжити необхідних заходів. Складною є ситуація на Західних Балканах, де російський Газпром контролює енергосистеми декількох країн, а не приховує й того, що хотів би заволодіти і хорватською компанією INA.

І, наприкінці, розгляньмо підривну діяльність. Багато аналітиків вважають, що саме Росія стоїть за міграційною кризою, яка стрясла весь Євросоюз і призвела до видимих тріщин в його єдності, а також і до встановлення на кордонах реальних загорож з колючого дроту. Сирійська війна триває вже протягом декількох років, але міграційний потік несподівано самоорганізувався і рушив на Європу саме тоді, коли Європа серйозно взялась за вирішення найбільшої безпекової проблеми на континенті - війни Росії проти України. Особисто я сумніваюся в тому, що це випадковий збіг, і взагалі не вірю, що сотні тисяч нещасних біженців самі можуть організуватися, аби пішки подолати такий шлях.

Ще страшнішою, ніж мігрантська хвиля, є хвиля тероризму, яка в останній рік накрила Європу. Дивовижно, але всі терористичні акти у чомусь були вигідними для Кремля. Після масакру в Парижі французи заявили, що Росія потрібна як союзник в боротьбі з тероризмом, а після трагедій в Брюсселі і Ніцці про це вже говорила сама Москва. Міністерство закордонних справ Росії заявило, що терористичні акти будуть тривати, якщо Європа не почне  співпрацювати з Москвою в питанні їхнього попередження. Таким чином, держава-агресор, яка перебуває під санкціями і в ізоляції, знову нав’язує себе як партнера, без якого не можна обійтися. Я знаю, що всі ці терористичні напади вчинили мусульманські екстремісти. Але яка спецслужба при  здоровому глузді робила б це своїми руками? У часи Радянського Союзу тисячі офіцерів з Сирії та Іраку навчалися у радянських військових і розвідувальних академіях. Багато з них сьогодні є впливовими воєначальниками ІД, так що немає жодних проблем у тому, щоб підготувати молодого шахіда до самовбивчого теракту в інтересах Кремля, так що він і сам не буде про це підозрювати.

Звичайно, кожен випадок тероризму повинен бути окремо розслідуваний і доведений, але й принципу "cui bono" ніхто не скасовував.

Я далекий від того, щоб у всіх терористичних актах звинувачувати росіян, але кожного разу, коли в Європі відбувається щось надзвичайне, не зайвим було б перевірити, чи не є це ще одним епізодом їхньої гібридної війни.

Останні інциденти в Криму, коли Росія інсценізувала так званий напад українських спецназівців на російських військових, ще раз підтверджує намір офіційної Москви через провокації спецслужб загострити стосунки з Україною. Це пахне 1940-м роком, коли мала Фінляндія нібито напала на СРСР, який оборонявся великою війною.

 

 

О.М.Левченко, Посол України в Хорватії,

журнал «Націонал», 16.08.2016 р.