"Вечірній лист" нещодавно опублікував два великих інтерв'ю російських дипломатів - посла Анвара Азімова і самого Міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Обидва доклали чимало зусиль, щоб виправдати те, що до виправдання не надається - агресію своєї держави проти України.

Вирішальним доказом у дипломатичних суперечках є, як відомо, міжнародний документ. Міністр Лавров стверджує, що "об'єднання Криму з Росією повністю відповідає нормам міжнародного права", посилаючись при цьому на Декларацію ООН 1970 року "Про засади міжнародного права, які стосуються дружніх відносин між країнами".  Я переглянув цю Декларацію. Її основна ідея така: «Кожна держава повинна утримуватися від застосування сили, спрямованої на порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави". Цей імператив повторюється в тексті аж 11 разів! Чесно кажучи, якби я був якимось агресором, то не наважився б виправдовуватись таким документом!

Проте пан Лавров робить наголос не на принципі територіальної цілісності, а на  праві на самовизначення. При цьому в тлумачення Декларації він додає одну тезу від себе: "країна має повне право на територіальну цілісність тільки тоді, якщо в межах цієї цілісності вона забезпечує право на самовизначення всіх, хто живе на цій території." А далі виправдовує анексію Криму: «Українська держава забрала в кримського народу право на самовизначення».

Заковика в тому, що Декларація жодним словом не заохочує розчленування суверенних держав. Крім того, вона передбачає самовизначення для народів, націй (peoples), а не для "всіх, хто живе на цій території", як це стверджує російський міністр. Він згадує і "кримський народ", але в абсолютно хибному сенсі. Називати себе кримським народом можуть тільки Кримські Татари як єдина автохтонна нація півострова, але якраз вони масово бойкотували так званий референдум про від’єднання Криму від України, оскільки не приймають російської окупації. Ті, кого пан Лавров величає «народом», є не окремою нацією, а населенням Криму в цілому, у першу чергу це переселенці з Росії. Це населення не має права на самовизначення, як його ніде у світі, в тому числі і в Росії, не мають мешканці губерній, міст, сіл, провулків та будинків, як його не мають ані національні меншини, які проживають на територіях інших країн. Як бачимо, посилання на Декларацію ООН є лише «мовною фігурою», яка, м'яко кажучи, дезорієнтує читача.

У той час як Міністр зосередився на більш широких питаннях, посол Азімов в своєму інтерв'ю повторив стандартний набір російських пропагандистських кліше, які я лише коротко прокоментував би.

- Це не Росія веде експансію, а НАТО підступає до кордонів Росії.

Якщо Росія не веде експансію, то хто ж тоді анексував наш Крим, окупував Донбас і вбив десять тисяч українців? Крім того, посол неправильно визначає вектор геополітичних подій. Це не НАТО підступає до Росії, а всі країни колишнього радянського блоку втекли від матушки Росії під захист НАТО. Тому що вони знають, що Росія хронічно одержима безумством імперського міфу.

- Все що відбувається зараз навколо України має єдину мету - приборкати Росію. Я впевнений, що Захід, якби не було української проблеми, знайшов  би якийсь інший привід для приборкання Росії.

У принципі, приборкання агресора, який напав на сусідню країну і порушив усі можливі міжнародні угоди, є абсолютно легітимним завданням світової спільноти. Проте посол навмисно вдає наївного. На його думку, напад на Україну є безневинним жартом, який злий Захід просто використовує як привід для знущань з бідної Росії. Так агресор перетворюється на жертву, а збройне вторгнення - на захист. По-моєму, це одне з найбільш нахабних перекручень в пропагандистському  арсеналі Кремля.

- Якби ми не втрутилися (в Грузії у 2008 році), там відбулася б різанина. Схоже і з Україною.

Росія, таким чином, два рази вдалася до реальної агресії через різанину, яку сама ж і нафантазувала. Це означає, що вона привласнила собі право розв’язувати війну будь-коли, коли їй щось привидиться! Зрештою, розмови про різанину є абсурдними хоча б тому, що в Україні живуть мільйони етнічних росіян і чудово себе почувають. Більше того, багато хто з них на полі бою захищає свою батьківщину від «московських визволителів».

- Донбас не перебуває під контролем Росії. Там немає регулярних російських військ.

Українські розвідники встановили ідентичність практично всіх офіцерів і генералів Російської Федерації, розкрили всі підрозділи російської армії, які воюють на Донбасі. Всю цю інформацію Україна офіційними каналами направила в усі країни НАТО. Багато що з цього навіть опубліковано в інтернеті. Зрештою  у присутності російської армії на Донбасі не сумнівається ніхто у світі, крім Росії.

- Якщо хтось не виконує Мінських домовленостей, то це українська сторона. Вона ані не оголосила виборів, ані не виконала цілої низки узгоджених заходів.

Сама Росія не виконала базових безпекових заходів, без яких неможливо рухатися далі: не вивела з Донбасу свою армію і щоденно порушує режим припинення вогню. Незважаючи на це, вона вимагає, щоб Україна провела там місцеві вибори. Ви можете уявити собі демократичні і вільні вибори під контролем окупаційної армії?

- Якби санкції справді вводились через українське питання, то санкції повинні були б уведені проти Києва, який все блокує, а не проти Москви.

Російський колега спритно замінює карти, вимагаючи, щоб міжнародне співтовариство покарало жертву агресії, а не агресора. Хочу зазначити, що санкції не мають нічого спільного з Мінськими домовленостями і не є ані «пряником», ані «різкою» за їхнє виконання. Санкції були введені проти Москви через окупацію Криму і Донбасу і можуть бути зняті тільки після їх повної деокупації.

- Росія не є загрозою, Росія є партнером ЄС.

Росія є величезною загрозою для Європи, тому що вона веде проти неї приховану, "гібридну" війну. Мета цієї війни -  порушити єдність між країнами ЄС і НАТО. Міграційна криза, посилення тероризму, зміцнення маргінальних правих і євроскептиків, втрата типового європейського почуття комфорту і безпеки – це її вже видимі результати.

- Врешті-решт, Росія підтримує територіальну цілісність України.

Це твердження немає сенсу навіть коментувати. Але воно найкраще показує, чого варта вся російська пропаганда.

 

Посол України Олександр Левченко