1. Хорватсько-українські відносини є традиційно добрими і, безперечно, засновані не тільки на схожому досвіді, який обидві країни мали, існуючи в багатонаціональних державних спільнотах і соціалістичному суспільному ладу. Як Ви оцінюєте сьогоднішній рівень міждержавних відносин наших двох країн після 25 років самостійності і їх подальшу перспективу?

Основи українсько-хорватських відносин набагато давніші і глибші. Україна є прабатьківщиною хорватів. Ви прийшли на Адріатику у сьомому столітті, але близькість наших мов, культур, менталітетів ще й досі дивує. Якщо я скажу, що хорвати – це адріатичні українці, а українці - степові хорвати, то це буде не тільки метафора.

Ще одна міцна основа – солідарність. Вона проявилася під час обох світових війн, наші дві республіки не випадково були побратимлені у часи СРСР і СФРЮ, але найбільше солідарність себе проявила у часи здобуття незалежності і війни за неї. Сьогодні Хорватія, як країна-член ЄС і НАТО, завжди виступає на боці України, безкомпромісно підтримує і застосовує санкції проти агресора, бо й сама пройшла через такі ж випробування.

Якщо говорити про допомогу, то навіть найбагатші країни не мають того, що нам дає Хорватія, а це є унікальний досвід, отриманий у війні і під час мирної реінтеграції окупованих територій. Ми вивчаємо його з перших днів російської агресії. Багато уваги ми приділили піклуванню про біженців, яких маємо мільйон і сімсот тисяч. Більше ніж 50 військових психологів з України пройшли стажування у Хорватії з попередження і лікування посттравматичного синдрому. А з вересня 2016р. хорватські спеціалісти проводять схожі тренінги в Україні. Я впевнений, що це врятує багато молодих життів. Але найважливіший крок у цьому процесі був зроблений в кінці минулого року. Прем’єр-міністр РХ А.Пленкович у Києві запропонував сформувати міжнародну Робочу групу для постійної і систематичної передачі Україні хорватського досвіду. Такої співпраці не маємо з жодною іншою країною!

Слід відзначити ще одну важливу форму хорватської допомоги. Протягом двох останніх сезонів на Адріатиці відпочило 150 наших бійців та більше ніж 1300 українських дітей з родин військових та біженців. Ви не уявляєте, як багато значить 10-12 днів сонця, моря і миру для дітей, які пережили у своєму житті всі можливі нещастя, що з собою приносить війна.

2. Ви пригадуєте, як Україна визнала Хорватію? Небагато людей знає, що Україна одна з найперших країн, яка беззастережно визнала незалежність Хорватії.

25-ту річницю взаємного визнання України і Хорватії ми відзначили ще в кінці минулого року. Хорватія нас визнала 5 грудня, а ми у відповідь визнали Хорватію 11 грудня 1991 року, на місяць раніше від більшості інших європейських країн. Особлива важливість того чину в тому полягає, що Україна з 1945 року є країною-членом ООН, тож вона стала першою державою ООН, яка визнала Хорватію. Взаємне визнання є одним із найяскравіших прикладів українсько-хорватської солідарності, про яку ми щойно говорили. Дві новостворені держави об’єднали зусилля, щоб разом пробити лід міжнародної нерішучості і скепсису.

3.    Що  сьогодні Україна і Хорватія, крім добрих політичних і культурних відносин, можуть запропонувати одна одній в економічному плані?

Не тільки можуть запропонувати, а вже пропонують і активно співпрацюють. У 2016 році товарообіг між нашими країнами зріс у 1,5 рази. Великі перспективи існують у  промисловості і сільському господарстві. Як успішний приклад хочу навести хорватський «Бродотрогір» і українське Азовське суднобудівництво, які успішно співпрацюють, виконуючи замовлення третіх країн. Окремо хочу відзначити енергетику, яка зараз тісно пов’язана з політикою і міжнародною безпекою. Україна, Хорватія і Угорщина спільно працюють над проектом створення Адріатичного газового коридору, який дозволить нам значно диверсифікувати джерела постачання палива. Україна має намір брати участь і в амбіційному хорватському проекті будівництва LNG- терміналу на острові Кирк, який має особливе значення для енергетичної безпеки всієї Центральної Європи.

Додає оптимізму великий інтерес до розширення співпраці, який проявляють підприємці обох країн. Це підтверджують успішно проведені в минулому році два бізнес-форуми – у Спліті і в Києві.

4. Як Ви оцінюєте розвиток відносин між двома країнами у сфері туризму?

Хорватія є улюбленим місцем відпочинку для багатьох українців і число наших туристів у Хорватії динамічно росте. У 2015 році потік українських туристів склав 50 500 чоловік, а  тільки протягом 9 місяців 2016 року їх було вже 62 000. Я не сумніваюся, що очікуване запровадження ЄС безвізового режиму для громадян України значно підвищить ці цифри.

На жаль, кількість туристів у іншому напрямку, з Хорватії до України, значно нижча, хоча Україна також може запропонувати багато цікавого.  Це може бути, наприклад, історична подорож на прабатьківщину хорватів – у Білу Хорватію, а сьогоднішній регіон Галичини. Варто побачити найстаріше  слов’янське місто Київ, міста Львів і Одесу, Карпатські гори, узбережжя Чорного моря та багато інших туристичних перлин України.

5.    З огляду на сильну російську пропаганду, особливо їхню медійну війну у країнах ЄС, чи можна говорити про те, що сам ЄС у найкритичніший момент української історії відвернувся від вашої країни?

Ні, не можна. Європейський Союз усе-таки застосував до Росії санкції. Звісно, багато українців вважають ці заходи занадто м’якими, а ЄС – млявим і нерішучим. Але час показав, що ці на перший погляд слабкі санкції діють, лише розраховані вони на довгострокову перспективу. Європа дійсно дуже обережна, вона неохоче жертвує своїм комфортом і не бажає загострювати ситуацію. Тому вона не хотіла завдавати занадто болючих ударів Росії і завжди залишала відкритою можливість для діалогу і повернення Москви у поле міжнародного права.

Інша річ, що Москва не показала ніяких ознак того, що збирається залишити окуповані Крим і Донбас. Замість цього, вона розпочала «гібридну» війну проти ЄС, Америки і НАТО. Ця війна включає не тільки надзвичайно потужну пропагандистську кампанію, а й шпигунство, підкуп політиків і цілих партій, фінансування лівого і правого екстремізму, підтримку усіляких євроскептиків. У арсеналі є й більш серйозні речі. Це й кривава війна в Сирії, яка дестабілізує весь світ, підтримка тероризму у Європі, кібератаки на США та інші країни, це і організація міграційної хвилі, яка глибоко потрясла Європейський Союз і його єдність.

Особливо непокоїть ситуація на так званих Балканах. Для того, щоб Путін реалізував свої марення про відновлення Російської імперії, він повинен підірвати Європу, а він добре знає, де знаходиться її порохова бочка. Як далеко Кремль готовий зайти, свідчить його нещодавня спроба здійснити переворот і вбити проєвропейського прем’єра у Чорногорії. Республіка Сербська, яка знаходиться під сильним впливом Росії, все відкритіше погрожує виходом із БіГ, що може спровокувати справжню війну. А останніми днями один із найбільш екстремальних кремлівських ідеологів Александр Дугін закликав до створення «Великої Сербії».  Будемо відверті, Москві не потрібна ніяка «Велика Сербія», їй потрібен новий конфлікт на Балканах, який би дестабілізував, а можливо, й розвалив ЄС.

У цій ситуації Заходу треба було б облишить свій благодушний настрій і об’єднатися перед надзвичайно серйозною загрозою. А Україну він мав би розглядати не як родичку, якій потрібне співчуття, а як країну, яка захищає Європу і західні цінності на передовій лінії фронту.  

6.    Як Ви оцінюєте можливості подальшого розвитку відносин між Києвом і Москвою після усіх подій останніх років?

Злочин путінського режиму полягає і в тому, що він зруйнував столітню дружбу між двома близькими народами. Звичайно, коли Росія піде з окупованих територій і засудить режим Путіна, ми відновимо нормальне міждержавне співробітництво, але рани ще довго не зможуть загоїтися, а справжня дружба стане можливою тільки через кілька поколінь.

7. Чи, на вашу думку, ідея мирної реінтеграції територій України, які на сьогодні не контролюються офіційною владою, взагалі може бути здійснена (про що досить сміливо говорив і наш прем'єр-міністр під час свого останнього візиту в Україну)?

Це не тільки можливо, але й є єдино можливим рішенням. Для цього потрібна передусім, готовність українців захищати свою батьківщину, і це ми маємо. Апетити Путіна були значно більшими, він планував окупувати половину нашої країни, проте зупинився там, де його зупинили українські воїни.

Також необхідна рішучість і послідовність Заходу в питаннях захисту міжнародного права. Як я вже сказав, санкції діють повільно, але певно. Якщо Захід не упіймається на пропаганду російських агентів і буде дотримуватись санкцій, то одного дня російська верхівка опиниться перед дилемою: або деокупація Криму і Донбасу, або економічний і соціальний колапс. Росія величезна, але економіка її є відсталою і неефективною, вже й сьогодні вона не може нормально утримувати навіть саму себе, не кажучи вже про окуповані території.

8. Як Ви вважаєте, чи Крим може повернутися під окрилля українського суверенітету? Бо здається, що світ, і особливо європейська політична еліта, дуже мало згадують про нього останнім часом, хоча насправді Крим є європейською проблемою?

Крим є тим куском, яким Москва вдавиться. Вона буде змушена повернути його туди, звідки і вкрала. Увага світової спільноти зараз і справді зосереджена на Донбасі, тому що там проливається кров. Але й про Крим ніхто не забуває. Більш того, західні політичні еліти прекрасно знають, що саме Крим є головною проблемою. Бо Крим Росія не тільки окупувала, але й анексувала, тобто проголосила його частиною своєї території. Це перша в історії Європи анексія після часів Гітлера. Допоки вона триває, міжнародне право і система безпеки Європи і світу залишаються зруйнованими. Ніхто не змириться з тим, щоб бандитизм став основним принципом міждержавних відносин.

9. Європейський Союз також переживає велику кризу - біженці, безпека, економіка, криза ідентичності і проголошених цінностей. Як Ви за цих обставин оцінюєте перспективи відносин України з ЄС і де бачите місце своєї країни, коли мова йде про останні геополітичні накреслення майбутнього світу, свідками  якого ми якраз зараз стаємо?

Про проблеми Євросоюзу ми вже достатньо говорили, як і про деякі їхні причини. Проте головним є те, що ЄС заснований на благородних, а одночасно й раціональних принципах. Можуть бути труднощі, помилки і кризи, але від цього свобода, демократія, верховенство закону і дружнє співжиття народів не втрачають своєї цінності й привабливості. Україна чітко визначилась щодо того, що одного дня вона стане членом ЄС. Нагадаю, що Майдан у Києві спалахнув саме тому, що президент Янукович різко змінив європейський вектор руху України на російський. Отже, наші солдати на полі бою сьогодні захищають не тільки незалежність Батьківщини, але й її європейський вибір. Схоже, що в часи поширення євроскептицизму українці залишаються найбільш відданими європейцями.

10. Що українське державне керівництво очікує від майбутнього  президента США? Чи існують побоювання щодо свого роду зради українських інтересів через ніби – то добрі стосунки п. Трампа з президентом Росії Путіним і заяви про поліпшення американо-російських відносин?

Майбутня зовнішня політика нового президента США до сих пір багато в чому залишається великою загадкою, що дає журналістам і політологам величезний простір для різних припущень. Я натомість є державним службовцем  і можу з упевненістю сказати одне: українська дипломатія зробить усе, щоб партнерські відносини зі Сполученими Штатами стали ще сильнішими і щоб Америка й далі нас підтримувала у нашій боротьбі проти російської агресії.

Що ж стосується моєї особистої думки, то я б не поспішав з проросійськими висновками про п. Трампа. Створюється враження, що у Кремлі дійсно розраховують на те, що Володимир Путін і Дональд Трамп стануть двома спільниками, які гарненько поділять світ, а Путін при цьому ще й буде керувати. Це безпідставні фантазії. Президент Трамп дбатиме в першу чергу про інтереси Америки, а для цього йому Путін взагалі не потрібен ні як друг, а тим більше як бос. Якщо й дійде до якогось флірту, то він триватиме до першого шахрайства з боку Кремля, тобто дуже коротко.

,