Не нав’язуйте народам Росію як матінку!

Коли я прочитав назву статті Дамира Пилича «Назад під крило матері Росії» («Слободна  Далмація» від 16.11 2016), спочатку подумав, що це іронія, але коли прочитав текст, то побачив, що автор говорить серйозно. І помилково.

Головною його темою є перемога на виборах у Молдові та Болгарії «проросійських» кандидатів. Прагнучи це пояснити, журналіст вибудовує логічну конструкцію, згідно з якою народи Східної Європи, особливо колишнього СРСР, завжди хотіли залишатися під Росією, а Радянський Союз розпався не з власної волі. З цією метою, як головний аргумент, він використовує результати радянського референдуму 17 березня 1991 року, під час якого, як пише журналіст, «78 відсотків громадян проголосували за виживання СРСР.

Сьогоднішня російська пропаганда активно використовує той референдум, щоб пояснити Путінське марення про відновлення радянської імперії. Дамир Пилич, очевидно, купився на цю пропаганду, тим більше тому, що статистика для людини зі сторони на перший погляд виглядає досить  переконливою.

Але суть у тому, що він бачить лише числа, і не пережив ті надзвичайно складні і п’янкі часи «перебудови». Я ж все це знаю, пам’ятаю і відчуваю зсередини, бо молодою людиною був активним учасником тих революційних процесів.

На початку 1991 року СРСР вже агонізував, партія і репресивний апарат не в змозі були контролювати ситуацію. Правду про злодіяння комуністичного режиму більше неможливо було дозувати, і вона поширювалася  як лавина, пробуджена національна свідомість радянських народів кожного дня охоплювала нові тисячі й тисячі людей (тут є повна аналогія з тодішньою Хорватією). Щоб врятувати союзну державу, Горбачов прийняв рішення послабити  владу Москви і оголосив Референдум про «оновлений» СРСР. Але Кремль не був би Кремлем, якби і тут не використав свої трюки.

Чому відповідь була «так».

Уявіть собі, що керівництво якогось пенітенціарного закладу анкетує ув’язнених, чи вони за ремонт в’язниці, для значного полегшення їхнього  режим. Гадаю, що 100 відсотків  проголосувало б «за», але це аж ніяк не означало б, що вони до кінця життя хотіли б залишитися в улюбленій буцегарні. Така логічна пастка була включена і в питання Горбачовського референдуму. Я прошу прочитати його уважніше: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи громадян будь-якої національності?»  «Так» чи «ні»?

Відповідь «Так» є зрозумілою. А от що конкретно означає «ні»? Воно може тлумачитися і як відмова від демократичних змін, залишаючись при старій моделі. У часи перебудови відповідь «Ні» виглядала точно як голосування за збереження тоталітарної системи. Отже, народи Радянського Союзу на тому референдумі були позбавлені права справжнього  вибору, все, що вони могли, це віддати голос за те, щоб їхні республіки отримали більше свободи, але в складі СРСР.

Тому наївно і не професійно тлумачити статистику березневого референдуму на користь відданості радянських колоній своїй російській метрополії, принаймні, що стосується України, то ми  тоді були не більше віддані Москві, ніж Хорвати Белграду.

Це переконливо показав український референдум 1 грудня  того ж 1991 року, на якому питання було сформульовано без будь-якої двозначності: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» У цьому плебісциті взяло участь 84,18 відсотка населення, 90,32 відсотка з яких обрали незалежність. Чому про це нічого не згадав Дамир Пилич?

На користь своєї теорії «неприродного колапсу» СРСР, хорватський журналіст використовує той факт, що партія Комуністи Росії нещодавно висунула вимогу порушити кримінальну справу проти Горбачова, який, на їхню думку, розвалив СРСР з волі Заходу. Цей аргумент виглядає дуже сумнівним і не йде робить честі Дамиру Пиличу. По-перше, він легко сплутав Комуністичну партію Росії, яка є великою і впливовою політичною силою, з відкрито сталінською партійкою Комуністи Росії, яка належить до маргінальних і обскурантистських сект.

Росія вчинила злочин.

По-друге, просто Горбачов зробив усе, щоб врятувати СРСР за допомогою «випускання пари», але буквально напередодні підписання угоди про оновлений СРСР  у Москві 19 серпня відбувся путч твердих комуністів, які не могли примиритися навіть з мінімальною демократизацією системи. І тоді котел вибухнув!

Москва повстала, бо альтернативою було повернення сталінізму з його репресіями і ГУЛАГ-ами. Я пишаюся тим, що поспішив у ті дні з Києва до Москви і особисто взяв участь у обороні місцевого Білого дому, який був штабом демократичних сил. Путч провалився, а разом з ним розпався і СРСР. Це справжня іронія долі, що Радянський Союз доконали саме вірні духовні сини товариша Сталіна й старші брати сьогоднішнього «яструба» Путіна. Цікаво, чи й про це нічого не знає пан Пилич?

Від хибних вихідних положень він закономірно приходить до хибних результатів. Висновок, заради якого, я думаю, і була побудована ціла логічна конструкція статті, дивним чином повністю збігається з однією із головних сьогоднішніх цілей Кремля – позбавитися економічних санкцій ЄС. Цитую: «Східні європейці повертаються до московських витоків: від брюссельської мачухи до російської матінки. Тому Європейський Союз повинен переглянути політику щодо Росії.» Змушений нагадати, що політика ЄС по стосовно Москви зараз визначається не комуністичною ностальгією частини пострадянського населення, а набагато серйознішими речами. Вона визначається тим, що Росія вчинила міжнародний злочин: здійснила збройну агресію проти суверенної європейської держави Україна, анексувала Крим і окупувала Донбас. Тим самим порушила міжнародне право і знищила європейську систему безпеки, створивши надзвичайну загрозу цілому континентові і всьому світові. Питається, як може журналіст не помітити таку суттєву обставину.

Врешті-решт, мушу констатувати, що у питаннях  СРСР і Росії пан Дамир Пилич є повністю некомпетентний, тому і має односторонній погляд. У будь-якому разі, не йому вирішувати замість інших народів, хто для них мачуха, а хто мати.

Олександр Левченко, Посол України в  Республіці Хорватія.