Я дуже хочу, щоб Україна виграла, але аж ніяк не хочу, щоб Хорватія програла

Юрій Лисенко – Тимчасовий повірений у справах України у Республіці Хорватія. Олександр Левченко, колишній Посол, завершив свій мандат і повернувся на Батьківщину, тож пан Лисенко зараз очолює Посольство до прибуття нового Посла. Звісно, Лисенко почувається у Загребі чудово, оскільки Україна і Хорватія вже роками є дружніми державами.

-  Відносини наших держав є дійсно надзвичайними і базуються на відчутті спорідненості, присутньому в обох народів. По-перше, Хорвати переселилися на свою сьогоднішню Батьківщину саме із Західної України, а особлива близькість мов і культур збереглася і донині. Ми  - дві нації, котрі втратили державність, а потім відновили її через багато століть, причому в один рік –1991. У колишніх союзних державах Україна і Хорватія були республіками номер 2 і цю подібність вони добре усвідомлювали. Тому й надали підтримку одна одній при здобутті незалежності. Україна й Хорватія взаємно визнали одна одну вже на початку  грудня 1991 року. На жаль, ми схожі і в тому, що змушені були захищати свою незалежність  у війні, - сказав Лисенко.

Велике серце

У кожному реченні відчувається вдячність Хорватії за допомогу у війні, яка в Україні все ще триває.

-                     Хорватія показала себе країною з великим серцем. Це стосується і державного керівництва, і всього народу. Хорватія з першого дня принципово підтримала суверенітет і територіальну цілісність України і цю політику активно здійснює і в ЄС, і в НАТО.  Андрей Пленкович надзвичайно багато допоміг Україні коли був Главою делегації Європейського Парламенту в Україні. Він до дрібниць знає нашу ситуацію, знає, де істина і на чиїй стороні правда. Ще дещо, протягом двох років на вашому узбережжі відпочило 1300 дітей з родин українських воїнів і біженців та 150 військових. У цій благородній акції взяли участь сотні людей з усієї Хорватії, тож, користуючись нагодою, щиро їм дякую.

Яка сьогодні українська меншина у Хорватії?

-  Дуже часто зустрічаю хорватів, які говорять, що вони наполовину або на четвертину за походженням українці. Русини переселилися сюди ще у XVIII ст., а українці – наприкінці XIV ст., причому  з різних регіонів, так що різниця між ними, скажімо, така, як між Загорцями і жителями острова Хвар. Крім того, русин це стародавня назва всіх українців.

Україна у Європі відома і українками. Ми десь читали, що шлюби між хорватами і українками укладаються все частіше?

-  У Східній Європі справді вважається, що українки особливо гарні. Я не маю нічого проти, додам лише, що вони ще й освічені та сповнені гідності, бо в українській родині споконвічно над патріархатом переважає матріархат. Отже, мачо–типи повинні б бути обережними, щоб не нарватися! Я не маю точних даних про кількість хорватсько-українських шлюбів, але мова йде про щонайменше декілька сотень пар.

Спортивне свято

Звісно, що головною темою є футбол, спорт. Українська національна збірна буде добре прийнята у Загребі?

-  Зустрінемо нашу національну збірну, як належить і точно всі будемо на стадіоні Максимир. Правду кажучи, я опинився в дивній ситуації. Дуже хочу, щоб Україна перемогла, але в той же час аж ніяк не хочу, щоб Хорватія програла.  Головне, щоб матч став справжнім спортивним святом, а наше суперництво було дружнім.

Спортсмени як посли

Багато хто з хорватських футболістів залишили слід в Україні і пов’язали ці дві країни.

- Так, спортсмени дійсно стали справжніми послами своїх країн, від них великою мірою залежить міжнародний престиж держави. Не знаю, чи добре це, але в цому вони досягають успіху більше, ніж великі митці. Скажімо, Шевченко є геніальним українським поетом, батьком нації. Але коли в Загребі вимовляєш це прізвище, то найперше всі згадують славного футболіста, а зараз тренера нашої національної збірної  Андрія, а не великого письменника Тараса. Всі хорватські футболісти залишили свій слід в Україні, пов’язали дві країни, але особливо  хочу відзначити Івицю Пирича. Коли Росія напала на Україну, він відразу прийшов на допомогу як благодійник. Завдяки йому на Адріатиці відпочили сотні наших дітей і бійців, він допомагає пораненим, бере участь у багатьох інших гуманітарних акціях. В Україні Івиця є надзвичайно популярний і сприймається як хорватський герой.

Війна і досі триває, люди гинуть, просто про це не пишуть.

Який зараз стан справ в Україні, чи заспокоїлась ситуація в зоні бойових дій?

- Не хочу обманювати, ситуація в Україні є дуже складною і у психологічному, і в економічному сенсі. Але що інше можна очікувати, якщо в нас вже третій рік війна. Зрозуміло, що маємо і позитивні зрушення. Наша армія зміцніла, навчилася воювати і є надзвичайно вмотивованою. А в минулому році відмічено і невелике зростання у економіці, оскільки і вона адаптувалася. Я б не сказав, що все заспокоїлося. Крим і частина Донбасу окуповані як і раніше, а доки це триває, завжди є небезпека нової ескалації. На Донбасі після Мінських мирних домовленостей Росія підтримує тліючий конфлікт, який час від часу роздмухує. Режим припинення вогню порушується і по 50-70 разів на день, і майже кожного дня є поранені і вбиті. За два роки після Мінська загинуло більше тисячі наших військових. Отже, миру немає, «заспокоїлися» світові медіа, які більше не реагують на «малі» жертви.

Проте футбол не завмер?

- Усе буде краще, коли проженемо агресора і відновимо цілісність території. Але й зараз ми не допускаємо, щоб через війну завмерли культура, мистецтво і спорт.

Пишіть «Kijiv», а не «Kijev».

У нас є велика плутанина у написанні українських імен і прізвищ. Трохи російські, трохи англійські, трохи хорватські, а рідко – українські. Як їх писати?

Гарне питання, дійсно є проблема. По-перше, все тому, що українські власні назви у Хорватії відомі ще з радянських часів у їх російському варіанті. Скажімо, Kijev, Harkov, Dnjepr, Donetsk, Zaporižja, Černobilj це насправді Kijiv, Harkiv, Dnipro, Doneck, Zaporižja, Čornobilj. По-друге, при переході з кирилиці на латиницю часто використовують міжнародну транскрипцію, яка налаштована на англійську мову, а у Хорватії створює непотрібну плутанину. Це, скажімо, випадок з футболістом «Konoplyanka», чиє прізвище хорват не знає як прочитати, доки не напише відповідно до правил хорватського фонетичного правопису і не побачить, що мова йде про абсолютно зрозумілого Коноплянку.

,