Приклад Хорватії дає надію і віру Україні

Україна і Республіка Хорватія відзначають у місті Задар 25-ту річницю встановлення дипломатичних відносин. У якісь більш благополучні  часи це свято не вийшло б за протокольні рамки міжнародного урочистого заходу. Ми згадали б, що чверть століття тому наші дві щойно проголошені держави одними з перших визнали одна одну і таким чином взаємно допомогли собі пробити лід міжнародної обережності та скептицизму. І подякували б  Богові за те, що через 25 років ми як справжні друзі живемо разом в мирній демократичній Європі, насолоджуючись її комфортом і благополуччям.

На жаль, реальність виявилася набагато суворішою. Хорватія відразу після здобуття незалежності була змушена захищати свою свободу у Вітчизняній війні. Україну агресія колишньої метрополії наздогнала тільки тепер. Та й увесь Європейський Союз зараз дуже далекий від того благодушного стану, в якому він перебував ще кілька років тому. ЄС поступово усвідомлює, що й сам є жертвою неоголошеної "гібридної" війни, яку проти нього ведуть кремлівські вихідці з таємних служб.

Тому сьогодні, говорячи про 25 років співпраці між нашими державами, ми змушені відчутно змінити акценти. Ми говоримо про солідарність і взаємну допомогу в часи, коли мова йде про життя або смерть. Ми говоримо про шляхетність Хорватії, яка з готовністю ділиться з Україною своїм унікальним досвідом воєнного часу і післявоєнної відбудови, про тисячу триста українських дітей з постраждалих від війни сімей, котрі за останні два роки безкоштовно відпочивали на хорватській Адріатиці. Ми говоримо і про те, що Україна на лінії фронту захищає не тільки свою територію, але й європейські цінності та саму Європу від агресивної неосталіністської імперії, в яку Путін перетворив Росію.

Тому в контекст нашого відзначення цілком природно вписується виставка фотографій з України "Донбас: війна і мир", яка вже була представлена в багатьох європейських країнах і навіть в Європейському парламенті. 60 фотографій розповідають не стільки про війну, скільки про простих людей, чиє мирне життя війна зруйнувала. На фото немає вибухів снарядів, але є очі дітей, які бачили ці вибухи. І це, можливо, вражає сильніше, ніж фотографії боїв.

Виставка важлива і через ще одну обставину. Вона нагадує громадянам Європи про одну війну, яка вже три роки палає в географічному центрі їхнього власного континенту, але про яку вони якимось дивним чином умудрилися забути. Рівно 2 роки тому, 15 лютого 2015 року, в Мінську були підписані угоди, які повинні були зупинити війну на Донбасі. Світ тоді зітхнув з полегшенням: "Хух, слава Богу, конфлікт загашено", і викинув його з голови. ЗМІ, а разом з ними й громадськість зосередилися на більш актуальних темах, таких, як міграційна криза і кривава війна в Сирії, де Росія також вчинила страшні воєнні злочини.

Тим не менше, війна на Донбасі нікуди не зникла. Російська армія і вся її воєнна техніка все ще перебувають на терені. Так, два роки після Мінська не використовувалася важка артилерія, але це не означає, що немає обстрілів і смертей. Росіяни порушували режим припинення вогню і до 50-70 разів на добу, мало було днів без смертей чи поранень. У "мирний час" життя втратило більше тисячі українських солдат і цивільних осіб, але ці немалочисленні жертви вже давно не справляють враження на ЗМІ.  

Другу річницю Мінська Росія, очевидно, вирішила відзначити цинічним і демонстративним порушенням всіх домовленостей. З  29 січня цього року загарбники масово обстрілювали позиції наших військ, а також і житлові квартали міста Авдіївка із всіх заборонених  типів артилерії, в тому числі використовуючи ракети залпового вогню «Град». Усього вони випустили більше 1000 таких ракет, що достатньо, аби спалити 250 гектарів землі. Є десятки вбитих і поранених як серед військових, так і серед цивільного населення. Через постійний обстріл десятки тисяч населення у місті Авдіївка і Ясинувата на декілька днів залишилися без води, газу та опалення, а мороз на вулиці досягав і -20. Це було справжньою гуманітарною катастрофою!

Дивно, але це кричуще порушення Мінська, яке тривало повних два тижні, не викликало інтересу медіа. Скажімо, більшість газет у Хорватії навіть не помітили цих кривавих подій. Проте ні преса, ні політики, ні суспільство не повинні були б забувати про трагедію  Донбаса. Бо мова йде про велике вогнище війни, яке за помахом з Кремля може в будь-який момент спалахнути з новою силою та запалити Європу.  

Сьогодні я хотів би відзначити ще одну, надзвичайно сумну, але й героїчну річницю. Саме цими днями виповнюється три роки з того часу, як спецпризначенці проросійського президента Януковича вбили на Майдані у Києві більше сотні мирних демонстрантів, переважно молоді, яких тепер називають «Небесною Сотнею». Вся нація пережила глибокий шок, а водночас і духовне відродження. Під прицілами снайперів люди не розбігся, як на це розраховував режим,і тоді втік сам режим. Революція перемогла, але тоді ще ніхто не знав, що це був тільки початок набагато більшої боротьби, цього разу не з Януковичем, а з його московськими господарями, і що за «Небесною Сотнею» у вічність відійдуть ще тисячі українських героїв.

У історії все взаємопов’язано, інколи дивним і непередбачуваним чином. Надзвичайно важко відгадати її закономірність. Але я впевнений в тому, що врешті-решт завжди перемагає справедливість, свобода і благородство духу. Це підтверджує приклад дружньої Хорватії, і цей приклад сьогодні дає надію і віру Україні.  

Посол України в Хорватії                                       Олександр Левченко