Щороку останньої суботи листопада розсіяні по світу і на материзні українці схиляють голови в жалобі за страченими голодом братами і сестрами.

Для українців Голодомор – не історична давнина, а глибока рана, яка гострим болем пронизує пам’ять його очевидців і сучасників.

Бо диявольський був то задум – знищити націю хліборобів, відібравши в неї хліб.

Та мучителі не змогли зупинити потоки життя, що випливають з нашої історії.

Ми є і сьогодні. Навіть після Голодомору. Навіть після комунізму. Навіть після інвазії.

І наш обов’язок – не лише запалити свічку пам’яті цього жалобного дня, а й запалити в серці вогонь пам’яті про закатованих голодом українців.

У своєму серці, і в серці ближнього.

Душі хліборобів, що в голоді орали чорнозем в Україні, кров’ю і плоттю удобрювали його, кличуть світ визнати Голодомор геноцидом.

Цей голос – до сумління сучасників, до правнуків жертв, як і до правнуків мучителів.

Може, не всім дано чути голос квітів, трав, річок, гір і лісів, але голос убитих рукотворним голодом – це голос жертви, що волає до сущих на землі про визнання правди.

Той голос буде почутий..

Посол Василь Кирилич

Цього року у зв’язку з обмежувальними заходами, зумовленими пандемією Covid-19, вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. відбуватиметься онлайн.