До Шевченка шлях через Його заповіти пролягає...

Я до Тебе, Тарасе, на сповідь іду.

Іду з дитинства.

І мільйони йдуть.

З Твоїм Кавказом іду, із Заповітом, з Думами Твоїми, з Холодним Яром іду.

Як до Апостола правди і свободи йду. Як до Месії. Як до Кобзаря, якого слухають віки.

Іду з вірою і надією, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».

Іду шляхом, що через заповіти Твої пролягає. Шляхом усвідомлення пророчих тих заповітів – не тріумфального їх карбування, а чистосердечного звершення.

То шлях – до себе. Бути собою – значить діяти. Зробити все, що необхідно, тими засобами, які маємо, тієї миті, яка настала, в тому місці, де перебуваємо.

І в тому - життєтворчість Шевченка. Вічного, як Україна. Неосяжного, як світ.

Пам'ятаєте Його нам послання: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!»?

Пам'ятаймо.. І не лише 9 березня, а щодень – у серці і в чині.

Пам'ятаймо: допоки є Шевченко – будемо і ми. Буде й Україна.

Посол Василь Кирилич