«Ютарні Лист» від 15.03.2014 р.

«Вони є ядерною суперсилою, яка руйнує світовий безпековий і політичний порядок»

Пише Олександр Левченко. 

Крим не далеко. Погоджуюся, Крим донедавна для звичайних людей був «десь там», «а мені яке діло!». Але зараз він став небезпечно близьким для всіх без винятку. І не тільки для Хорватії, не тільки для регіону й усієї Європи, а й для найвіддаленішого острівця у Тихому океані. Тому що Крим вже більш не є лише географічним поняттям, після російської агресії він став політичним символом порушення всіх можливих норм міжнародного права, а це є загрозою для кожної країни, чия безпека на цьому праві засновується, тобто для всього світу.

Я свідомо в цій статті не робитиму наголосу на шкоді, якої завдає моїй Батьківщині військове вторгнення Москви. Мова піде про шкоду й загрози для всієї міжнародної спільноти.

Росія окупувала український півострів Крим, чим грубо порушила Статут Об’єднаних Націй. Коли таке вчиняє ядерна суперсила й постійний член Ради Безпеки ООН, це, поза сумнівом, серйозно підриває авторитет цієї найбільшої міжнародної організації, яка є головним охоронцем глобального миру та стабільності.

1975 року держави Європи в Гельсінському заключному акті домовилися про недоторканність кордонів, які утворилися в результаті Другої світової війни. Це гарантувало безпеку поділеного на блоки континенту. Навіть СРСР та СФРЮ розпалися строго по кордонах своїх республік. Щоправда, виникло кілька квазідержавок, таких, як Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, а згадаймо й недоброї пам’яті так звану Республіку сербську країну. Однак навіть і їхні покровителі не наважувалися включити їх до складу своїх держав. А тепер уперше в післявоєнній історії Росія збирається анексувати український Крим. Отже, розпадається вся безпекова система Європи.

1993 року Україна добровільно передала Росії свою ядерну зброю, а ми були третьою за потужністю ядерною силою. Взамін Росія, США й Велика Британія підписали Будапештський меморандум, яким гарантували безпеку й територіальну цілісність України. А тепер саме Росія, тобто один із гарантів, окупує й відбирає нашу територію!!! Дозвольте запитати, що буде зі світовою політикою нерозповсюдження ядерної зброї? Хто ще відмовиться від своїх ракет чи припинить спроби їх створення, якщо головним у світі знову стає не міжнародне право, а право сили?

Однак ідеться не тільки про порушення базових договорів. Можливо, ще небезпечнішими є ті численні політичні новації, які Кремль «на швидку руку» вигадав, щоб хоч якось виправдати свою агресію, і які по суті не залишають каменя на камені від світового порядку й безпеки. 

4 березня президент Росії Володимир Путін на прес-конференції заявив, що після зміни влади в Україні вона стала якоюсь зовсім іншою державою і Будапештський меморандум Москву більше ні до чого не зобов’язує. Схоже, знову стає актуальним цинічний вислів Бісмарка, який сказав, що «міжнародні договори не варті паперу, на якому вони написані». Але що буде, якщо цей московський підхід приживеться в міжнародній практиці?

Москва спритно вивернула міжнародно визнане право націй на самовизначення, застосувавши його до населення Криму. Таке право в принципі стосується корінних націй, які живуть на своїй історичній території у складі більшої держави, а власної держави не мають. У Криму єдиною автохтонною нацією є кримські татари (13%), які рішуче виступають за те, щоб залишитися в складі України. Решта це росіяни, українці та представники інших народів, які мають свої власні держави. Отже, не існує якогось окремого «кримського народу», існує тільки населення Криму. Право націй на самовизначення змінено правом населення або території.

Утвердженню цього нового «принципу» служить і підготований у російському парламенті проект закону, згідно з яким будь-яка частина території іншої держави може бути прийнята до складу Російської Федерації за результатами референдуму жителів цієї території або навіть за зверненням місцевої влади. Закон скроєний спеціально для Криму, але по суті він означає, що кожен регіон, область, община чи місто може за власним бажанням перекинутися до якоїсь іншої держави. Уявіть, що почнеться в світі, якщо цей «принцип» буде послідовно застосовуватися!

Велике питання, чи має право держава окупувати частину іншої країни заради захисту своїх співвітчизників. Але й тут Кремль сказав принципово нове слово. Він говорить не про захист власне етнічних росіян, а «російськомовного населення», а це не одне й те саме. Скажімо, більшість етнічних українців у Криму, як і мільйони їх у решті регіонів України, говорять по-російськи. Такі російськомовні є й у багатьох інших пострадянських державах. Це значить, що російський «визволитель» може постукати у двері будь-якої з них.

На виправдання своєї агресії проти України Москва вигадала ще кілька оригінальних «ноу-хау».

Це, скажімо, військова інтервенція регулярних частин з російською зброєю, в російських уніформах і на російській техніці, але без формальних ознак російської армії. Росія й сьогодні стверджує, що не вводила в Крим своїх підрозділів і що ті озброєні до зубів спецпризначенці, яких у Криму вже прозвали «зеленими чоловічками», є якоюсь «місцевою самообороною». Керівництво Росії навіть не розуміє, що воно фактично зреклося своїх військовослужбовців, яких послало на бойове завдання. За міжнародним правом вони зараз звичайні терористи.

Ще однією російською новацією є проведення референдуму про приєднання чужої території вже після того, як цю територію окуповано. Хто б сумнівався, що під дулами автоматів можна забезпечити будь-які бажані результати голосування.

Сюди ж належить і письмове прохання колишнього президента України Януковича, який зараз перебуває в міжнародному розшукові, щоб Росія ввела свої війська в нашу країну. Оскільки Янукович утік якраз у Росію і тепер знаходиться в повному розпорядженні її спеціальних служб, легітимність такого документа дорівнює нулеві. Але й це не головне. За Конституцією України, і в Москві це добре знають, запросити іноземні війська має право тільки парламент. 

У Крим цими днями прибуло кілька четників із Сербії. Покликали їх туди так звані «російські козаки», які діють поряд із регулярною російською армією. Чи можуть тепер четники кликати російських козаків «у гості» в якусь сусідню країну на Балканах?

Спотворення історії, щиро кажучи, стало улюбленим трюком офіційної Москви. Але й тут Володимирові Путіну вдалося здивувати світ. Кілька днів тому він заявив, що Україна вийшла з СРСР «не зовсім правильно». Що ще він скаже далі? Чи правильно вийшли всі решта республік? Чи законно розпалася Югославія? Чи в порядний спосіб країни Варшавського договору повтікали від Москви до ЄС і НАТО? Чи не було руйнування Берлінського муру актом вандалізму?

Проте облишмо жарти! Росія є однією з найпотужніших у військовому плані країн світу. Якщо вона так демонстративно й безпардонно перекручує на свою користь усі можливі норми міжнародного права, це означає тільки одне: це право, а з ним і весь світовий політичний та безпековий         порядок на межі колапсу. Відомо, хто любить ловити рибу у мутній воді. І в мутні часи також. Сьогодні настають саме такі часи – без права, без обов’язків, без гарантій, без безпеки. І справа не тільки в тому, що ніхто не знає, як далеко задумала піти офіційна Москва. У період нестабільності її приклад можуть наслідувати й дрібніші авантюристи. Спалахнути може скрізь, де є відкриті чи приховані територіальні претензії. Під загрозою навіть і Європа, де мало яка країна не має національних меншин чи спірних у минулому територій. Так, демократична й миролюбна Європа є взірцем співжиття держав і народів, але екстремісти є скрізь і вони можуть серйозно порушити стабільність європейського суспільства. Про Балкани можна й не говорити. Цей регіон іще не до кінця загоїв рани страшної братовбивчої війни, і хто знає, скільки зла притаєно спить на цих теренах, чекаючи свого часу.

Єдиний спосіб запобігти глобальній небезпеці – це солідарний і рішучий опір міжнародної спільноти російській агресії. Тут є більші й менші гравці, але немає зайвих і неважливих. Майбутнє світової стабільності вирішується в Україні, але ніхто не може залишитися осторонь. Бо Крим дуже близько.

Олександр Левченко, Посол України в Республіці Хорватія